Комплекс будівель Харківського університету: корпус юридичного факультету навчальний заклад
Юридичний корпус входив до комплексу будівель Харківського імператорського університету з 1909 р. Згідно з уставом 1835 р. у Харківському університеті існувало три факультети: філософський, юридичний і медичний. На початок XX ст. діяльність університету обумовлювалася уставом 1884 р. На юридичному факультеті було 12 кафедр: римського права, цивільного права і цивільного судоустрою, торгового права і торгового судоустрою, кримінального права і кримінального судоустрою, історії російського права, державного права, міжнародного права, поліцейського права, фінансового права, церковного права, політичної економії і статистики, енциклопедії права і історії філософії права. 1920-ті – початок 1930-х рр. стали часом радикальних перетворень в системі освіти України, яка виявилась єдиною з радянських республік, де університети більше ніж на десять років припинили своє існування. Юридичний факультет було ліквідовано в травні 1920 р. Починаючи з вересня 1994 р., тут знаходиться один із навчальних корпусів Української інженерно-педагогічної академії. Чотириповерхова цегляна будівля колишнього юридичного факультету відображає відхід від класицизму. Великий скляний отвір у центрі фасаду, перекритий аркою овального контуру, а також окремі деталі фасаду мають ознаки модерну. Водночас дотримання однакової висоти карниза і верху цоколя з будівлею наукової бібліотеки Харківського університету допомогли архітектору Віктору Валеріановичу Величко (1864–1923) зберегти єдність композиції забудови. Характерні риси будівлі – залізобетонне перекриття між двома аудиторіями та прямокутний в плані корпус. Майже третину його об’єму займають вестибюль і сходи. Іншу частину приміщення займають: на першому поверсі допоміжні приміщення, а також розташовані одна над одною дві аудиторії, верхня з яких має форму амфітеатру. Головний фасад приміщення симетричний. Вхід підкреслений пілястрами стилізованого іонічного ордеру, з фронтоном.
- Тип об'єкта: Навчальний заклад
- Автор(и): Архітектор – В.В.Величко
- Дата утворення: 1909
- Вид об'єкта: Пам’ятка історії
- Категорія обліку: Пам’ятка національного значення
- Стан об'єкта: Задовільний
- Розміри: Займає ділянку площею 935,03 кв.м.
- Правове регулювання: Включено до Переліку пам`яток культурної спадщини національного значення Харківської області, занесених до Державного реєстру нерухомих пам’яток України (Постанова Кабінету Міністрів України від 03.09.2009 № 928). Охоронний номер 200002-Н.
- Бібліографія:
- Паспорт об'єкта культурної спадщини "Комплекс будівель Харківського університету: корпус юридичного факультету". Пам'ятки культурної спадщини Харківщини. URL: http://www.pamiatky.kh.ua/
- Фото: Паспорт об'єкта культурної спадщини "Комплекс будівель Харківського університету: корпус юридичного факультету". Пам'ятки культурної спадщини Харківщини. URL: http://www.pamiatky.kh.ua/; Харків, Університетська, 27. Wikimedia Commons. URL: https://commons.wikimedia.org/
- Пов'язаний об'єкт: Комплекс будівель Харківського університету: будинок губернатора, в якому було відкрито університет
#Харківський університет
Автор публікації: Рачков Євген Сергійович
| м. Харків | +3 фото |
Знання і практики приготування сахновщинського короваю традиція
Одним із елементів нематеріальної культурної спадщини України є знання і практики приготування сахновщинського короваю. Зазвичай, сахновщинський коровай круглої форми (як «сонечко»), одноярусний, із золотавою скоринкою (від світлого до насиченого коричневого кольору). Існує щонайменше три способи його приготування. Перший спосіб полягає у приготуванні короваю з цільного шматка тіста, другий – з одного великого та дев’ятьох невеликих шматків тіста («косички»), третій спосіб – з трьох з’єднаних між собою «косичок». Декорують короваї по-різному. Прикраси з тіста утворюють композицію з виключно рослинних елементів: колосків, що символізують процвітання; грон калини − сім’ю; троянд − жіночу красу і кохання; дубового листя − довголіття; маків − збереження роду, оберіг від зла та інших елементів. Раніше такі короваї випікали в сільських печах, а сьогодні – в електропечах, газових духовках тощо. З випіканням короваю пов’язана низка народних прикмет і забобонів. Наприклад, не дозволяється, щоби весільний коровай готували розлучені жінки, вдови та бездітні. Коли майстрині працюють з тістом, мають думати про щось хороше, не сваритися, бо «тісто все відчуває» і коровай не пропечеться належним чином.
- Тип об'єкта: Традиція
- Дата утворення: 0000
- Вид об'єкта: Нематеріальна культурна спадщина
- Категорія обліку: Пам’ятка національного значення
- Стан об'єкта: Невизначено
- Правове регулювання: Включено до Національного переліку елементів нематеріальної культурної спадщини України (Наказ МКІП від 06.07.2022 №228). Охоронний номер 029.нкс.
- Бібліографія:
- Знання і практика приготування Сахновщинського короваю. URL: https://uccs.org.ua/novyny/znannia-i-praktyka-pryhotuvannia-sakhnovshchynskoho-korovaiu/
- Документальний фільм «Сахновщинський коровай». Проєкт «Дослідження традиції випікання короваю на Сахновщині». Культурна спадщина Сахновщини. YouTube. URL: https://www.youtube.com/watch?v=iuEYX7p4IrA
- Сахновщинський коровай та традиційне харківське коцарство. URL: https://www.cultura.kh.ua/uk/news/7177-sahnovschinskij-korovaj-ta-traditsijne-harkivske-kotsarstvo
- Фото: Леся Шикітка. URL: https://www.instagram.com/lesiashikitka/
- Фото: Солодовнік М. Як Сахновщина у Харківській області зберігає традицію випікання короваїв. Суспільне. URL: https://suspilne.media/261059-ak-sahnovsina-u-harkivskij-oblasti-zberigae-tradiciu-vipikanna-korovaiv/
- Фото: Харківське коцарство та сахновщинський коровай увійшли до переліку нематеріальної культурної спадщини України. URL: https://style.sq.com.ua/2022/07/09/harkivske-koczarstvo-ta-sahnovshhinskij-korovaj-uvijshli-do-pereliku-nematerialnoї-kulturnoї-spadshhini-ukraїni/
#сахновщинський коровай #знання та практики #традиційні ремесла
Автор публікації: Турчан Варвара Олександрівна
| м. – | +5 фото |
Могила письменника Григорія Федоровича Квітки-Основ'яненка поховання
Григорій Федорович Квітка-Основ'яненко (1778–1843) – письменник, драматург, літературний критик і культурно-громадський діяч, журналіст, основоположник художньої прози і жанру соціально-побутової комедії в класичній українській літературі. Народився у с. Основа біля Харкова. Походив з козацько-старшинського роду. Брав участь у заснуванні професійного театру в Харкові, у виданні першого в Україні журналу "Украинский Вестникь" (1816–1817). Був активним діячем громадського і культурного життя Харкова. Обирався членом Товариства наук при Харківському університеті. Був одним із засновників Харківського професійного театру (з 1812 – його директор), благодійного товариства (1812), Інституту шляхетних дівчат (1812), Харківської губернської бібліотеки (1838 ). Видатні твори: «Конотопська відьма» (1833), «Маруся» (1834), «Сватання на Гончарівці» (1835), «Сердешна Оксана», (1841) «Ганнуся» (1839). За його творами знято низку фільмів. Помер 20 серпня 1843 року від запалення легенів. Похований був на Холодногірському кладовищі. У 1950-х pp. могила була перенесена з ліквідованого Холодногірського на 2-ге міське кладовище. На могилі Г.Ф. Квітки-Основ'яненка встановлена надгробна плита. На плиті - мармуровий надгробок білого кольору. Напис з чолового боку надгробку: "Здесь покоится прахь Григорія Федоровича Квитки (Основьяненка) Род. 18-го Нояб. 1778-го г. Сконч. 8-го авг. 1843 г.", напис з тильного боку стели: "Анна Григорьевна Квитка урожденная Вульф род 17 мая 1800 г. Скончалась 31 января 1852 года".
- Тип об'єкта: Поховання
- Дата утворення: 1843
- Вид об'єкта: Пам’ятка історії
- Категорія обліку: Пам’ятка національного значення
- Стан об'єкта: Задовільний
- Розміри: Могила займає ділянку площею 5,28 кв.м.; надгробна плита – 2,2 х 2,4 м; надгробок – 1,9 х 0,89 х 0,53 м
- Правове регулювання: Включено до Переліку пам`яток культурної спадщини національного значення Харківської області, занесених до Державного реєстру нерухомих пам’яток України (Постанова Кабінету Міністрів України від 03.09.2009 № 928). Охоронний номер 200006-Н.
- Бібліографія:
- Паспорт об'єкта культурної спадщини "Могила Квітки-Основ’яненка Г.Ф., письменника". Пам'ятки культурної спадщини Харківщини. URL: http://www.pamiatky.kh.ua/
- Фото: Grave of Hryhoriy Kvitka-Osnovyanenko. Wikimedia Commons. URL: https://commons.wikimedia.org/
#Квітка-Основ'яненко #письменник
Автор публікації: Рачков Євген Сергійович
| м. Харків | +3 фото |
Могила поета Петра Петровича Гулака-Артемовського поховання
Петро Петрович Гулак-Артемовський (1790–1865) – український поет. Народився в містечку Городище на Київщині (нині - місто Черкаської обл.). У 1817 р. П.П.Гулак-Артемовський став вільним слухачем на словесному факультеті Харківського університету, а роком пізніше почав викладати в університеті та в Інституті благородних дівиць польську та французьку мови. З 1825 p., після захисту магістерської дисертації, він викладає в університеті курс російської історії та географії; одержує посаду професора на кафедрі історії. З 1838 по 1841 pp. був деканом словесного факультету, а в 1841–1849 pp. – ректором Харківського університету. П.П.Гулак-Артемовський – один із визначних українських поетів дошевченківського періоду, автор низки різноманітних творів. Найціннішими у його літературній спадщині є байки та балади. Добре відома байка "Пан та собака" була вперше опублікована в харківському журналі "Украинский вестник" у 1818 р. Набули популярності також байка "Солопій та Хівря" та інші твори поета, спрямовані проти людської скупості та хитрості, байки-гуморески "Батько та син", "Дурень і розумний". Першим в українській літературі він виступив у жанрі романтичної балади. Створена за сюжетом Й.Гете балада "Рибалка" (1827) відзначається мелодійністю та народно-пісенним колоритом мови. Багато працював над перекладами, зокрема, з польської, переклав на українську мову низку творів А.Міцкевича. На могилі П.П.Гулака-Артемовського встановлений сірий гранітний обеліск пірамідальної форми. Напис на обеліску: "Восстановлен. 1945 г.". Біля підніжжя обеліску - чавунна надгробна плита з написом: "Памяти действительного статского советника Петра Петровича Артемовского-Гулака. Сконч. 1-го октября 1865-го года. 76 лет. Преданная жена". Раніше могила була оточена металевою огорожею. Зараз територія навколо могили оточена огорожею у вигляді гранітних пірамідальних стовпчиків, розташованих по периметру та з’єднаних ланками чавунного ланцюга.
- Тип об'єкта: Поховання
- Дата утворення: 1865
- Вид об'єкта: Пам’ятка історії
- Категорія обліку: Пам’ятка національного значення
- Стан об'єкта: Задовільний
- Розміри: Могила займає ділянку площею 62 кв.м., обеліск пірамідальної форми – 210х70х54 см, надгробна плита – 2,15х1,05 м
- Правове регулювання: Включено до Переліку пам`яток культурної спадщини національного значення Харківської області, занесених до Державного реєстру нерухомих пам’яток України (Постанова Кабінету Міністрів України від 03.09.2009 № 928). Охоронний номер 200003-Н.
- Бібліографія:
- Паспорт об'єкта культурної спадщини "Могила поета П.П.Гулака- Артемовського". Пам'ятки культурної спадщини Харківщини. URL: http://www.pamiatky.kh.ua/
- Фото: Могила Гулака-Артемовського П.П. Wikimedia Commons. URL: https://commons.wikimedia.org/
- Пов'язаний об'єкт: Пам'ятник Петру Петровичу Гулаку-Артемовському
#Гулак-Артемовський #поет
Автор публікації: Рачков Євген Сергійович
| м. Харків | +2 фото |
Могила драматурга, актора і режисера Марка Лукича Кропивницького поховання
Марко Лукич Кропивницький (1840–1910) – український драматург, актор, режисер, композитор, засновник українського реалістичного театру. Народився в с. Бежбайраки Херсонської губернії (тепер – с. Кропивницьке Кіровоградської області) у родині управителя поміщицьким маєтком. Був вільним слухачем на юридичному факультеті Київського університету Св. Володимира. Протягом 1861-1871 pp. працював на різних канцелярських посадах у Бобринці і Єлизаветграді (нині – Кропивницький). Брав участь як актор і керівник у роботі аматорських театральних гуртків разом із І.К.Тобілевичем. 1871 р. переїхав до Одеси, де вступив до професійного російського театру. Протягом 1873–1874 pp. грав на харківській сцені у складі акторської трупи, де вперше була поставлена його п'єса "Дай серцю волю - заведе в неволю". 1875 р. – режисер і актор театру-товариства "Руська бесіда" в Галичині. У 1882 р. Кропивницький очолив першу українську професійну трупу, створену у Єлизаветграді, - Товариство українських акторів. Він поклав початок режисурі в українському театрі; під його керівництвом розпочали артистичну діяльність такі відомі українські актори як М.К.Садовський, М.К.Заньковецька, П.К.Саксаганський, І.О.Мар'яненко та ін. Останні 20 років свого життя (з 1890 по 1910) Марко Кропивницький жив на своєму хуторі "Затишок" (нині - недалеко від с. Сподобівка Шевченківського p-ну Харківської обл.). Тут він не лише успішно вів господарство, за що, на с/г виставці, отримав бронзову медаль, але й створив справжній культурний центр. Заснував, зокрема, початкову україномовну школу та дитячий театр, акторами якого стали його власні діти та діти селян. За своє життя драматург написав понад 40 драм ("Доки сонце зійде, роса очі виїсть", "Глитай, або ж павук" та інші), комедій, водевілів; є автором музики і віршів до своїх вистав, а також популярних пісень і романсів. У його творчому активі близько 500 ролей: Виборний ("Наталка-Полтавка" І.П.Котляревського), Карась ("Запорожець за Дунаєм" С.С.Гулака-Артемовського), Шельменко ("Шельменко-денщик" Г.Ф.Квітки-Основ'яненка) та ін. На могилі М.Л.Кропивницького знаходиться постамент, на якому встановлено надгробок у вигляді гранітної брили та бронзового бюста драматурга (скульптор – Ф.П.Балавенський). Постамент встановлено на стилобаті на двох сходинках. На надгробку зображений хрест, а під ним напис: "Марко Лукич Кропивницький. 1840-1910". До 1975 р. могила була оточена металевою огорожею. Зараз територія навколо могили огороджена металевим ланцюгом та викладена тротуарними плитами.
- Тип об'єкта: Поховання
- Автор(и): Скульптор – Ф.П.Балавенський
- Дата утворення: 1910
- Вид об'єкта: Пам’ятка історії
- Категорія обліку: Пам’ятка національного значення
- Стан об'єкта: Задовільний
- Розміри: Загальна висота пам'ятника – 2,65 м, висота бюсту – 75 см, висота постаменту – 1,9 м. Розміри постаменту – 1,35х1,29х1,60х65 см
- Правове регулювання: Включено до Переліку пам`яток культурної спадщини національного значення Харківської області, занесених до Державного реєстру нерухомих пам’яток України (Постанова Кабінету Міністрів України від 03.09.2009 № 928). Охоронний номер 200004-Н.
- Бібліографія:
- Паспорт об'єкта культурної спадщини "Могила M.Л.Кропивницького, драматурга, актора і режисера". Пам'ятки культурної спадщини Харківщини. URL: http://www.pamiatky.kh.ua/
- Фото: Могила М.Л.Кропивницького. Wikimedia Commons. URL: https://commons.wikimedia.org/
#Кропивницький #драматург #режисер #актор
Автор публікації: Рачков Євген Сергійович
| м. Харків | +2 фото |
Могила художника Сергія Івановича Васильківського поховання
Сергій Іванович Васильківський (1854–1917) – український художник. Народився в м. Ізюм Харківської губернії. У 1876 р. вступив до Петербурзької Академії художеств. Уже в перших своїх роботах звертається до тем рідної природи. За картину "По Дінцю" С.І.Васильківський одержав звання художника першого ступеня, велику золоту медаль і закордонне відрядження (1886–1887). З 1888 р. до останніх своїх днів жив у Харкові. У 1900 р. у співавторстві з М.С.Самокишем видав альбом "З української старовини", який розповідав про історичне минуле України. Зробив орнаментальні розписи і три монументальних панно для Полтавського земства (1903). Протягом 1912-1917 pp. С.І.Васильківський був активним діячем літературно-художнього гуртка. Загалом створив близько 3,5 тис. творів. Найбільш відомі роботи художника: "На пасовиську", "Ромоданівський шлях", "На ярмарку", "Бій козака Голоти з татарином", "Запорожець у розвідці", "Вибори полковника Пушкаря" та ін. Своєю творчістю художник найповніше втілив кращі риси українського пейзажного живопису, також серед його робіт багато й історичних полотен, картин на побутові теми, портретів та монументальних розписів. Для його творчості характерні глибока правдивість, майстерність виконання, спокійний колорит. Перед смертю художник передав Харківському міському музею 1348 своїх творів і велику суму грошей на облаштування в музеї художнього відділу. На жаль, більшість його робіт було втрачено під час Другої світової війни. Сьогодні у різних галереях, музеях і приватних зібраннях зберігається біля 500 робіт картин митця. Поховали C.І.Васильківського на міському Іоанно-Усікновенському кладовищі, поряд з могилами батьків (вони не збереглися). Лише в 1922 р. на могилі митця було встановлено чорний гранітний обеліск на сірому кубі, який оброблено під бучарду. Обеліск має вигляд пірамідальної композиції з двома уступами. Напис на обеліску: "Академік живопису Сергій Іванович Васильківський. Народився 17 жовтня 1854 р. Помер 8 жовтня 1917 р.". Територія навколо надгробку викладена тротуарною плиткою. Могила оточена металевою огорожею з рельєфними панно із зображенням гілки лавру (раніше металева огорожа була іншою).
- Тип об'єкта: Поховання
- Дата утворення: 1917
- Вид об'єкта: Пам’ятка історії
- Категорія обліку: Пам’ятка національного значення
- Стан об'єкта: Задовільний
- Розміри: Територія поховання – 5,45х4,6 м, металева огорожа – 0.7х3 х3 м, висота чорного гранітного обеліска – 2 м, його розміри – 0.53х0,6х0.54 м, висота уступів пірамідальної композиції – 0.9 м
- Правове регулювання: Включено до Переліку пам`яток культурної спадщини національного значення Харківської області, занесених до Державного реєстру нерухомих пам’яток України (Постанова Кабінету Міністрів України від 03.09.2009 № 928). Охоронний номер 200005-Н.
- Бібліографія:
- Паспорт об'єкта культурної спадщини "Могила художника C.І.Васильківського". Пам'ятки культурної спадщини Харківщини. URL: http://www.pamiatky.kh.ua/
- Фото: Могила художника C.І.Васильківського. Wikimedia Commons. URL: https://commons.wikimedia.org/
#Васильківський #художник
Автор публікації: Рачков Євген Сергійович
| м. Харків | +3 фото |
Комплекс будівель Харківського університету: корпус хімічного факультету навчальний заклад
Корпус хімічного факультету (1767–1777 pp.) – північний флігель Губернаторського будинку, побудований на території, що була придбана у генерал-аншефа П.Девієва та інших осіб. Збудований в стилі раннього класицизму, архітектор невідомий. Первісно це була одноповерхова цегляна службова будівля. Після передачі її Харківському університету та проведення реконструкції з надбудовою другого поверху в 1803–1805 pp. за проєктом архітектора Є.О.Васильєва, будівля використовувалась як учбовий корпус. Частина приміщень була реконструйована під керівництвом архітектора І.Л.Вателета. Будівля була з’єднана з головним корпусом проїзною аркою. У 1908 р. проведена добудова двоповерхового (з підвалом) корпусу, в якому розміщувалися лабораторії органічної хімії. У 1980 р. було забудовано курдонер з південної сторони корпусу. Хімічний корпус Харківського університету називався «корпусом аудиторії», тут в основному проходили лекційні та практичні заняття студентів всіх факультетів, деякий час знаходились анатомічний театр, архітектурний, технологічний, агрономічний та монцкабінет, різні лабораторії. З 1851 р. перший поверх займали фармацевтична аудиторія (2 кімнати) і хімічна аудиторія (5 кімнат). На верхньому поверсі знаходились учбові аудиторії. У різні роки у цій будівлі викладали та провадили дослідження видатні учені-хіміки: Ф.Гізе, О.Ходнєв, М.Бекетов, А.Шимков, І.Осипов, Г.Мухін, І.Францевич, М.Ізмайлов та ін. У 1930 р. при Харківському університеті було створено Інститут хімії. З 1963 р. будівлю займає Український заочний політехнічний інститут, який в 1989 р. було реорганізовано в Український інженерно-педагогічний інститут, у подальшому (1994 р.) – академію. Пам’ятка розташована у найстарішій частині м. Харкова. Квартал, на території якого розміщується комплекс будівель Харківського університету, обмежений лініями вулиці Університетської, площ Павлівської і Сергіївської, Соборного узвозу. Сучасна забудова кварталу має периметральний характер з розташуванням будинків різних часів побудови на "червоних" лініях і всередині кварталу: центральна частина зайнята зведеними у різні часи різноповерховими нежитловими будівлями, які входять до комплексу університетських будівель. Корпус хімічного факультету розташований праворуч від головного корпусу університету – колишнього Губернаторського будинку. Корпус хімічного факультету розміщується на ділянці з помірним ухилом у південному напрямку. Уздовж фасаду зростають листяні дерева. Триповерхова (третій поверх – мансардний) цегляна первісно «П»-подібна в плані будівля після забудови курдонеру набула прямокутну в плані форму. Східним фасадом виходить до вулиці Університетської, вхід до будівлі влаштований з боку двору. Фасад будівлі по вул. Університетській виконано лаконічно: гладкі та рустовані ділянки стін чергуються, складаючи ритм вертикальних членувань, що підкреслено пофарбуванням у різні кольори. Увінчує будівлю профільований карниз. Частково зберігся первісний вигляд інтер’єрів – цегляні склепіння стелі. Коридор другого поверху освітлює світловий ліхтар. Оздоблення приміщень різноманітне, у деяких приміщеннях технічний стан незадовільний. 2 серпня 2018 р. у будівлі Хімічного корпусу сталася пожежа. Під час ремонту зайнялися дах та перекриття корпусу – понад 800 кв.м. Сотня рятувальників гасила вогонь майже 16 годин. Кримінальне провадження, відкрите за фактом пожежі, було закрито 2021 р. за відсутністю складу злочину. За три роки з моменту пожежі відновлення будівлі не було розпочато через відсутність необхідного фінансування.
- Тип об'єкта: Навчальний заклад
- Дата утворення: 1777
- Вид об'єкта: Пам’ятка історії
- Категорія обліку: Пам’ятка національного значення
- Стан об'єкта: Незадовільний
- Розміри: Площа – 4411,70 кв.м
- Правове регулювання: Включено до Переліку пам`яток культурної спадщини національного значення Харківської області, занесених до Державного реєстру нерухомих пам’яток України (Постанова Кабінету Міністрів України від 03.09.2009 № 928). Охоронний номер 200002-Н.
- Додаткова інформація:
- На корпусі міститься охоронна дошка з написом: "Українська Радянська Соціалістична Республіка. Пам’ятник архітектури. Хімічний корпус 1820–1829 pp. Охороняється державою. Пошкодження карається законом" (дати на дошці вказані помилково).
- Бібліографія:
- Паспорт об'єкта культурної спадщини "Комплекс будівель Харківського університету: корпус хімічного факультету". Пам'ятки культурної спадщини Харківщини. URL: http://www.pamiatky.kh.ua/
- Цвєткова С. Займання пам'ятки національного значення у Харкові: поліція закрила справу. Суспільне. Новини.
11 серпня 2021. URL: https://suspilne.media/154956-zajmanna-pamatki-nacionalnogo-znacenna-u-harkovi-policia-zakrila-spravu/ - Фото: Комплекс будівель Харківського університету: корпус хімічного факультету. Wikimedia Commons. URL: https://commons.wikimedia.org/
- Фото: Цвєткова С. Займання пам'ятки національного значення у Харкові: поліція закрила справу. Суспільне. Новини.
11 серпня 2021. URL: https://suspilne.media/154956-zajmanna-pamatki-nacionalnogo-znacenna-u-harkovi-policia-zakrila-spravu/
- Пов'язаний об'єкт: Комплекс будівель Харківського університету: будинок губернатора, в якому було відкрито університет
#Харківський університет
Автор публікації: Рачков Євген Сергійович
| м. Харків | +12 фото |
Комплекс будівель Харківського університету: будинок губернатора, в якому було відкрито університет навчальний заклад
Пам’ятка розташована у найстарішій частині Харкова на території колишньої фортеці, від якої розпочалася забудова міста. В 1780 р. Харків став центром намісництва, зростало населення міста, розширювалася і його територія. З метою впорядкування забудови в 1767 р. архітекторами розроблено план забудови міста, при цьому особливу увагу приділили центру. На той час планування території колишньої фортеці набуло регулярного геометричного характеру. Основною магістраллю стала теперішня вулиця Університетська, вздовж якої розміщувалися головні будівлі губернського міста. Одним із найкрасивіших будинків був губернаторський будинок, зведений у 1767–1777 pp. за проєктом повторного застосування, розроблений московським архітектором М.Тихменьовим для Новгорода. Будівництво велося під наглядом архітектора І.Вільянова і його учня П.Ярославського. Будинок губернатора – перший в Харкові комплекс цивільних споруд в стилі раннього класицизму. Він був центром композиції комплексу будівель губернаторського маєтку. До комплексу входили, окрім головного будинку, два симетрично розташовані відносно нього корпуси з житловими і господарчими приміщеннями та конюшні. Територія була обнесена кам’яною огорожею з двома брамами з обох боків головного будинку і двома кутовими баштами - альтанками з боку схилів. Усі будівлі були збудовані з цегли і криті залізом. Покрівля головного будинку, який називали палацом, була зроблена по металевим кроквам, що було унікальним для того часу. 17 січня 1805 р. у будинку губернатора за ініціативи видатного громадського діяча В.Н.Каразіна було відкрито Харківський університет. Центральний двоповерховий корпус був реконструйований і став головним, а одноповерхові флігелі надбудували і пристосували для хімічного і фізичного факультетів. Реконструкція відбувалася за проєктом архітектора Є.Васильєва. У головному корпусі університету була розташована адміністрація. На першому поверсі розміщувалися рада і правління університету, училищний комітет, типографія тощо. Верхній поверх (17 кімнат) займав попечитель Харківського начального округу з канцелярією. У 1906 р. частина кімнат була передана для музею мистецтв. Після корінної перебудови приміщення на другому поверсі були виділені для кабінету ректора, проректорів, актового залу і залу Вченої ради, а також під квартири професорів. У кожній частині знаходились господарчі приміщення, бухгалтерія, кафедра загальної фізики. Протягом 1920–1932 pp. на базі університету було створено Вільну академію педагогічних наук, Харківський інститут народної освіти. З 1932 р. до 1958 р. у цьому будинку працював Харківський державний університет імені О.М.Горького. У 1952 р. на будинку встановлена охоронна дошка. Після переходу в 1958 р. університету в нове приміщення на майдані Дзержинського (зараз – Свободи) у головному корпусі розмістилася адміністрація Українського заочного політехнічного інституту. З 1963 р. будівлю займає Український заочний політехнічний інститут, який в 1989 р. було реорганізовано в Український інженерно-педагогічний інститут, в подальшому (1994 р.) – академію. Головний фасад будівлі вирішений в стилі класицизму, відрізняється вишуканою пластикою і виразністю форм. По центральній осі розташований головний вхід, над ним влаштований балкон. Перший поверх виділений рустами і відділений від другого профільованим карнизом. У торцевих стінах флангових ризалітів, що звернені до головного входу, влаштовані арочні ніші з декоративними вазами. Площина стіни другого поверху декорована пілястрами. Віконні прорізи другого поверху оздоблені наличниками і сандриками. Увінчує будівлю профільований карниз. В інтер’єрах збережені окремі елементи оздоблення: ліплення, каміни з чавунними елементами, огородження сходів. В окремих приміщеннях виконане розчищення штукатурного шару так, що можна спостерігати первісне цегляне мурування.
- Тип об'єкта: Навчальний заклад
- Автор(и): Архітектори – М.Тихменьов, І.Вільянов, П.Ярославський
- Дата утворення: 1777
- Вид об'єкта: Пам’ятка історії
- Категорія обліку: Пам’ятка національного значення
- Стан об'єкта: Незадовільний
- Розміри: Площа – 1852,5 кв.м
- Правове регулювання: Включено до Переліку пам`яток культурної спадщини національного значення Харківської області, занесених до Державного реєстру нерухомих пам’яток України (Постанова Кабінету Міністрів України від 03.09.2009 № 928). Охоронний номер 200002-Н.
- Додаткова інформація:
- Первісна планувальна схема була змінена. У лівому крилі розташовувалася велика за розміром овальна зала з колонадою, при головному вході розміщувалися парадні чотири маршові сходи. На архівних фото можна бачити, що перед головним входом у будинок був влаштований портик з трьома арочними прорізами, на завершенні якого розміщувалася велика тераса, що була огороджена парапетом з ажурною металевою огорожею. Портик був прибудований у ХІХ ст. і дотепер не зберігся. Були проведені перепланування внутрішніх приміщень, змінено оздоблення інтер’єрів. 3 боку двору до будинку виконані господарчі прибудови. У середині території розташовані дисонуючі одноповерхові господарчі споруди. Спостерігається руйнування штукатурного шару плити балкону над головним входом і в увінчувальному карнизі по центральній осі головного фасаду. Оздоблювальний шар дворових фасадів потребує відновлення, має дрібні пошкодження штукатурки, потребує звільнення від чисельних кабелів. У незадовільному стані перебувають підвальні приміщення: на стелі та стінах сліди надмірного зволоження, незадовільний стан оздоблення та полів, приямків, віконних заповнень підвальних приміщень.
- На фасаді корпусу дві охоронні дошки (радянська та сучасна), а також 8 меморіальних дошок із написами:
- "У цьому будинку в 1919–1932 pp. працював громадський діяч і меценат, засновник низки художніх музеїв півдня України Микола Антонович князь Гедройц" (напис на трьох мовах: українська, польська, литовська)
- "Міхновський Микола Іванович 1873–1925 визначний юрист і громадський діяч виступив тут 26.02.1900 р. з програмною доповіддю «Самостійна Україна», де вперше обґрунтував концепцію і принципи створення незалежної Української держави"
- "У цьому будинку з 1883 по 1908 pp. працював видатний вітчизняний історик-мистецтвознавець та громадський діяч Рєдін Єгор Кузьмич 1863–1908"
- "В пам'ять зустрічі у грудні 1825 р. в Харкові. Адам Міцкевич, Петро Гулак-Артемовський" (напис на двох мовах: українська, польська)
- "17(29) січня 1805 р. у цьому будинку почав працювати Харківський університет заснований за ініціативи видатного просвітителя Василя Назаровича Каразіна"
- "Тут з 1862 по 1864 рік вчився великий вчений Ілля Ілліч Мечніков"
- "Місце барикад першого штурму, де 11/24 жовтня 1905 року під керівництвом пролетаріату революційне студентство пліч о пліч з робітниками билося проти царату"
- "У 1886–1886 рр. у Харківському університеті навчався видатний польський державний діяч, перший голова Другої Речі посполитої, маршал Юзеф Пілсудський (1867–1935)" (напис на двох мовах: українська, польська)
- Бібліографія:
- Паспорт об'єкта культурної спадщини "Комплекс будівель Харківського університету: будинок губернатора, в якому було відкрито університет". Пам'ятки культурної спадщини Харківщини. URL: http://www.pamiatky.kh.ua/
- Фото: Комплекс будівель Харківського університету: будинок губернатора, в якому було відкрито університет. Wikimedia Commons. URL: https://commons.wikimedia.org/
- Фото: Художній маркований конверт "Дмитро Багалій. 1857-1932". Музей історії Харківського національного університету імені В.Н.Каразіна.
- Пов'язаний об'єкт: Комплекс будівель Харківського університету: корпус юридичного факультету, Комплекс будівель Харківського університету: корпус хімічного факультету, Комплекс будівель Харківського університету: корпус фізичного факультету, Комплекс будівель Харківського університету: бібліотека
#Харківський університет
Автор публікації: Рачков Євген Сергійович
| м. Харків | +15 фото |
Комплекс будівель Харківського університету: корпус фізичного факультету навчальний заклад
Корпус фізичного факультету первісно являв собою південний флігель Губернаторського будинку. Це була одноповерхова цегляна службова будівля, побудована у 1777 р. у стилі раннього класицизму. Після передачі її університету та проведення реконструкції (1803-1805 pр.) з надбудовою другого поверху за проєктом архітектора Є.О.Васильєва, використовувалась як учбовий корпус, частина приміщень була реконструйована під керівництвом архітектора І.Л.Вателета. Монументальна, у вигляді тріумфальної арки, брама з’єднала фізичний корпус університету з центральним – колишнім губернаторським палацом. Певний час у 29 кімнатах фізичного корпусу мешкали студенти, тому він отримав назву корпусу "казеннокоштних студентів". Також у різні роки в залежності від існуючого статуту в корпусі розташовувалися різні кафедри, фізико-математичний факультет (друге відділення філософського факультету), зоологічний, мінералогічний, фізичний, астрономічний та інші кабінети, декілька аудиторій, одна з них – велика фізична зберіглася дотепер. До 1906 р. у двох кімнатах розміщувався музей мистецтв, заснований В.Н.Каразіним. Пізніше будівля цілком перейшла у ведення фізико-математичного факультету. За часи існування неодноразово перебудовувалася і добудовувалася. Зокрема, у радянський час було добудовано 3-й поверх та прибудовано одноповерховий об’єм між крилами, змінено внутрішнє планування та оздоблення інтер’єрів. Територія фізичного корпусу сьогодні являє собою закритий двір, покритий асфальтом і тротуарною плиткою (з чисельними провалами, ямами та пошкодженнями). У середині території розташовані дисонуючі одноповерхові господарчі споруди. У деяких приміщеннях на стелі сліди замокань, зафіксовано незадовільний стан оздоблення та полів.
- Тип об'єкта: Навчальний заклад
- Дата утворення: 1777
- Вид об'єкта: Пам’ятка історії
- Категорія обліку: Пам’ятка національного значення
- Стан об'єкта: Незадовільний
- Розміри: Площа – 3318,15 кв.м
- Правове регулювання: Включено до Переліку пам`яток культурної спадщини національного значення Харківської області, занесених до Державного реєстру нерухомих пам’яток України (Постанова Кабінету Міністрів України від 03.09.2009 № 928). Охоронний номер 200002-Н.
- Додаткова інформація:
- На фасаді міститься охоронна дошка, а також меморіальна дошка з барельєфом і написом: "Андреев Георгій Якович. 1910-1978. Видатний організатор виробництва і науки, доктор технічних наук, професор, заслужений працівник Вищої школи України, у 1964-1978 роках ректор Українського заочного політехнічного інституту".
- Бібліографія:
- Паспорт об'єкта культурної спадщини "Комплекс будівель Харківського університету: корпус фізичного факультету". Пам'ятки культурної спадщини Харківщини. URL: http://www.pamiatky.kh.ua/
- Фото: Паспорт об'єкта культурної спадщини "Комплекс будівель Харківського університету: корпус фізичного факультету". Пам'ятки культурної спадщини Харківщини. URL: http://www.pamiatky.kh.ua/
- Фото: Комплекс будівель Харківського університету: корпус фізичного факультету. Wikimedia Commons. URL: https://commons.wikimedia.org/
- Пов'язаний об'єкт: Комплекс будівель Харківського університету: будинок губернатора, в якому було відкрито університет
#Харківський університет
Автор публікації: Рачков Євген Сергійович
| м. Харків | +6 фото |
Комплекс будівель Харківського університету: бібліотека музей | бібліотека | архів
Бібліотека одного з найстаріших в Східній Європі Харківського національного університету імені В.Н.Каразіна є найбільшим книгосховищем України. Створення у Харкові університетської і першої публічної бібліотеки відіграло значну роль у розвитку освіти, науки та культури Слобожанщини. Бібліотека університету була заснована за ініціативою громадського діяча, засновника університету В.Н.Каразіна одночасно з відкриттям університету (1805 p.). У 1804 р. він придбав для потреб професури і студентів 3219 книг і колекцію естампів. У 1805 р. для цього зібрання було відведено 5 кімнат в колишньому губернаторському будинку (вул. Університетська, 16). Книжковий фонд швидко збільшувався. Виникла необхідність розширення бібліотеки. У 1819 р. було затверджено проєкт і кошторис бібліотеки. Нове приміщення університетської бібліотеки і п’ятиярусне книгосховище (на зразок бібліотеки Страсбурзького університету) було збудоване на східній стороні вулиці Університетської, на дільниці з невеликим ухилом, на місці невеликого старого будинку хірургічно-акушерської клініки. Бібліотека неодноразово змінювала назву та підпорядкованість. Офіційний юридичний статус бібліотека одержала відповідно до першого статуту університету 1804 p. 18 січня 1805 p., на другий день після відкриття університету, відбулося перше засідання Ради, на якому із числа професорів був обраний перший бібліотекар університетської бібліотеки – професор грецької і французької словесності Я.Я.Белен де Баллю (1753–1815). У 1835 р. за проєктом архітектора Є.О.Васильєва на Університетській гірці, навпроти колишнього губернаторського будинку, в якому спочатку знаходилася бібліотека, збудували три нових корпуси. У центральному корпусі містилась університетська церква Св.Антонія, актовий зал, обсерваторія. У північній частині церковного корпусу розташувалась бібліотека. Приміщення її складалось з великої зали і 3-х невеликих кімнат, в одній із яких був кабінет бібліотекаря, в другій – читальня, в третій знаходилася канцелярія. Головною цінністю нової бібліотеки було книгосховище, великий трьохярусний простір, який розсікався 20 колонами. На той час фонд бібліотеки налічував близько 25 тис. томів. У 1828 р. за ініціативою ректора І.Я.Кронеберга була заснована бібліотека для студентів. Подальше підтримання порядку в бібліотеці забезпечувалось "Правилами для бібліотеки Харківського університету" 1850 р., які передбачали наявність в бібліотеці систематичного і алфавітного каталогів. Нове приміщення для бібліотеки було збудоване в 1901–1903 pp. Цегляне двоповерхове приміщення бібліотеки будувалося за проєктом архітектора В.В.Величка в два етапи: в 1901 р. – основна, права частина, з читальним залом і абонемент, в 1903 р. – ліва, з новим книгосховищем. Композиційне рішення – фронтальне. Ліва частина добудована до закругленої частини приміщення історичного архіву, права – до університетського корпусу. Всі приміщення виконані в одному стилі та мають в плані прямокутну конфігурацію. У центральній частині розміщені: на першому поверсі – абонемент і допоміжні приміщення, на другому поверсі – читальний зал. По обидва боки від центральної частини розміщені книгосховища: праворуч – старе, ліворуч – нове. Старе книгосховище було переобладнане металевими сходами і зв’язане з бібліотекою входом. Нове книгосховище – п’ятиярусне, з металевими шафами і сходами. Композиція фасаду будинку фронтальна, симетрична. Вісь будівлі підкреслена обрамленням входу, пілястрами іонічного ордеру і трикутним фронтоном. Перший поверх – рустований і відділений від другого поясом, який є загальним для будинків бібліотеки і книгосховища. Напівциркульні вікна другого поверху розділені простінками з пілястрами іонічного ордеру. Увесь будинок вінчає карниз з кронштейнами. Книгосховище освітлене високими прямокутними вікнами з металевими віконними рамами, які розділені простінками з іонічними напівколонками. Фасади облицьовані світло-жовтим вапняковим тиньком, декоративні елементи мають білий колір. Сьогодні в будинку міститься філія Центральної наукової бібліотеки Харківського національного університету імені В.Н.Каразіна, де зосереджені стародруки, книги з мистецтва. Загальний фонд бібліотеки налічує 3,4 млн. примірників. Серед них: 1 млн. 760 тис. примірників наукової літератури, 1 млн. 200 тис. примірників навчальної літератури, 50 тис. унікальних видань (17 інкунабул, понад 1000 рукописів, 300 палеотипів, прижиттєві видання класиків світової літератури, науки та культури). Фонд іноземних видань налічує більше 770 тис. примірників основними європейськими та іншими мовами. Бібліотека університету розташована вздовж вул. Університетської . З’єднана: з півночі – з історичним архівом, з півдня – колишня університетська Антонівська церква, пізніше кінотеатр "Юність", із заходу – Українська інженерно-педагогічна академія.
- Тип об'єкта: Музей | Бібліотека | Архів
- Дата утворення: 1805
- Вид об'єкта: Пам’ятка історії
- Категорія обліку: Пам’ятка національного значення
- Стан об'єкта: Задовільний
- Розміри: Площа – 3521,5 кв.м.
- Правове регулювання: Включено до Переліку пам`яток культурної спадщини національного значення Харківської області, занесених до Державного реєстру нерухомих пам’яток України (Постанова Кабінету Міністрів України від 03.09.2009 № 928). Охоронний номер 200002-Н.
- Додаткова інформація:
- На фасаді корпусу дві охоронні дошки, а також 7 меморіальних дошок з барельєфами і написами:
- "У Харківському університеті в 1938–41 pp. навчався великий український письменник Олесь Гончар"
- "Марін Дрінов. Тут працював з 1873 до 1906 року професор Харківського імператорського університету Марін Дрінов перший Голова Болгарської академії наук"
- "У цій будівлі з 1909 по 1920 рік працював видатний латиський мовознавець Яніс Ендзелін 1873–1961" (напис на двох мовах: українська, латиська)
- "У Харківському університеті навчався видатний український історик та археолог Дмитро Іванович Яворницький (Єварницький) 7.ХІІ (26.Х) 1855. 5.VIII. 1940"
- "Видатному вченому славісту, етнографу, письменнику, професору Харківського університету Ізмаїлу Срезневському (1812–1880)"
- "У цьому будинку з 1902 по 1930 pp. працював видатний український бібліотекознавець Костянтин Іванович Рубинський (1860–1930)"
- "Першому попечителю Харківського навчального округу, видатному державному і громадському діячеві, сину польського народу, почесному члену Харківського Імператорського університету Северину Потоцькому (1762–1829)" (напис на двох мовах: українська, польська)
- Бібліографія:
- Паспорт об'єкта культурної спадщини "Комплекс будівель Харківського університету: бібліотека". Пам'ятки культурної спадщини Харківщини. URL: http://www.pamiatky.kh.ua/
- Фото: Комплекс будівель Харківського університету: бібліотека. Wikimedia Commons. URL: https://commons.wikimedia.org/
- Пов'язаний об'єкт: Комплекс будівель Харківського університету: будинок губернатора, в якому було відкрито університет
#Харківський університет #бібліотека
Автор публікації: Рачков Євген Сергійович
| м. Харків | +15 фото |
Донецьке городище, селища А, Б, В археологія
Багатошарова пам’ятка археології національного значення періоду близько ІІ тис. до. н.е. – середина ХІІІ ст. н.е. Потужність культурного шару в середньому 0,6 м. Сприятливі природні умови у лісостеповій частині басейну Сіверського Дінця дозволили заснувати поселення на правому березі р. Уди в бронзову добу. У скіфський час (приблизно VI – початок V ст. до н.е.) на цьому добре захищеному місці було споруджено перші укріплення. У VIII ст. н.е. тут з’явилося слов’янське поселення. Воно існувало до початку Х ст., коли було зруйновано внаслідок вторгнення кочовиків – печенігів. Наприкінці Х ст. для захисту феодальної держави від нападків з боку кочовиків будували укріплені міста в прикордонному лісостепу. На думку деяких дослідників, у другій половині Х ст. тут знову виникло поселення, яке швидко розвивалося та перетворилося на невелике давньоруське місто Донець. Це місто згадується в Іпатіївському літописі 1185 р. як перше давньоруське місто, яке зустрів князь Ігор Святославич на своєму шляху з половецького полону. Місто Донець було зруйновано внаслідок монгольської навали на початку XIII ст. Протягом подальшого часу місто занепадало та остаточно зникло до XVI ст. Дослідження Донецького городища має тривалу історію. Упродовж 1830-х рр. В.В.Пассек відтворив план Донецького городища, розчистив стародавній рів і знайшов деякі речі XII ст. На початку ХХ ст. археологічні розвідки на Донецькому городищі провадили В.Ю.Данилевич та Д.І.Багалій. Упродовж середини ХХ ст. археологічні дослідження під керівництвом Б.А.Шрамка дозволили встановити, що Донецьке городище являє собою багатошарову пам’ятку, що містить залишки різних археологічних культур (зокрема, бронзової доби, скіфського часу та давньоруської культури X–XII ст.). Сьогодні на території селищ Донецького городища знаходяться дачні ділянки та приватна забудова, що унеможливлює проведення тут відповідних досліджень.
- Тип об'єкта: Археологія
- Дата утворення: 0000
- Вид об'єкта: Пам’ятка археології
- Категорія обліку: Пам’ятка національного значення
- Стан об'єкта: Невизначено
- Розміри: Пам’ятка складається з дитинця (70 х 38 м, площа 0,22 га, що охоплює вузьку частину мису) та посаду - Селище «А» (обмежений глибоким ровом та валом, річкою Уди і Городищенським яром). Селища «Б» і «В» обмежені із заходу р. Уди, а з інших боків ярами та шосейною дорогою до м. Харкова.
- Правове регулювання: Включено до Переліку пам`яток культурної спадщини національного значення Харківської області, занесених до Державного реєстру нерухомих пам’яток України (Постанова Кабінету Міністрів України від 03.09.2009 № 928). Охоронний номер 200001-Н.
- Бібліографія:
- Паспорт об'єкта культурної спадщини "Донецьке городище, селища А, Б, В". Пам'ятки культурної спадщини Харківщини. URL: http://www.pamiatky.kh.ua/
- Фото: Паспорт об'єкта культурної спадщини "Донецьке городище, селища А, Б, В". Пам'ятки культурної спадщини Харківщини. URL: http://www.pamiatky.kh.ua/
#Донецьке городище
Автор публікації: Рачков Євген Сергійович
| м. Харків | +5 фото |
Житловий будинок "Слово" архітектура
Будинок був центром творчого життя Харкова. Тут жили і творили письменники, режисери, художники, більшість з яких було репресовано та розстріляно протягом 1930-х рр. Мешканці будинку називали себе "слов’янами". Протягом 1920-х рр., через брак житла в Харкові, українські письменники звернулися до радянської влади з проханням побудувати кооперативний будинок. Ця ідея виникла у літературному об’єднанні "Плуг". 1926 р. літератори створили кооператив, який очолив Остап Вишня. У вересні 1927 р. кооператив підписав з "Комунгоспом" угоду на реалізацію проєкту, а за будівництво відповідав трест "Укрпайбуд". Гроші на будівництво надавала держава, проте кожний письменник мав сплатити "пай" – протягом 15 років виплатити повну вартість своєї квартири. Проєктувати будинок доручили архітектору Митрофану Дашкевичу. У плані будинок має форму літери "С" – "Слово". Пластичні фасади, виконані у формах конструктивізму, мають чітке вертикальне та горизонтальне членування. Всі елементи будинку ретельно спроєктовані – сходи, двері, територія навколо будинку та паркан. Будинок побудували з найякісніших на той час матеріалів. Він мав 5 поверхів та 5 під’їздів (у 1, 4, 5 під’їздах був цокольний поверх). У 1 і 5 під’їздах було заплановано ліфт, який додали пізніше. На даху 5 під’їзду було влаштовано солярій для засмаги. На 1 поверсі містились їдальня, дитсадок, перукарня, пральня, шевська майстерня, кочегарка і бомбосховище. Загальна кількість квартир – 66. Дві квартири на цокольному поверсі 1 під’їзду відводилися під адміністрацію. Там жили управляючий будинком та двірник зі своєю родиною. Решта квартир належала літераторам. Квартири первісно були 3-4-кімнатними з високими стелями та великими вікнами. Найбільші квартири – кутові – мали площу близько 100 кв.м. Будинок було споруджено неподалік від центру в нагірній частині Харкова на місці знесених лазаретних бараків у Барачному провулку (вул. Червоних письменників, Письменників, Ярослава Галана; нині – Літературна). У грудні 1929 р. почалося заселення будинку. Тут розмістилися зі своїми родинами понад 60 письменників. Верхівка кооперативу та кілька осіб, що приймали активну участь у будівництві, мали можливість обрати собі житло, а всі інші тягнули жереб. Біля будинку для культурного відпочинку письменників та їхніх дітей було влаштовано невеликий сквер із клумбою, дерев’яними садовими диванами, кущами бузку та каштанами. А за ним – спортивний майданчик з волейбольним полем та баскетбольними щитами. Навпроти внутрішнього двору – невеликі підсобні будівлі для господарських потреб. Будинок став центром творчого життя Харкова як столиці радянської України. Тут жили і творили Остап Вишня, Іван Багряний, Микола Куліш, Павло Тичина, Микола Хвильовий, Лесь Курбас, Анатоль Петрицький та багато інших митців. Жили вони дружньо, майже як в комуні, влаштовували творчі вечірки. У результаті сталінських репресій з 123 мешканців будинку 60 були репресовані, з них 45 – розстріляні або загинули в таборах. НКВС спустошило 40 із 63 квартир. Після Другої світової війни будинок було відремонтовано. Тут продовжували жити та працювати переважно літератори та художники. Сьогодні головний фасад будівлі виходить на вул. Літературну, короткі бічні – на вул. Культури та у сквер з дитячою площадкою. Будівля містить 63 квартири. Головний і бокові фасади покриті цементним розчином, дворовий фасад – з обличкувальної цегли без оздоблення. Інтер’єри сходових кліток прості, оздоблення відсутнє. Будинок неодноразово зазнавав перебудов. У результаті пожежі у 1930-х рр. були зруйновані високі парапети і деформована загальна архітектурна композиція всієї будівлі. За період експлуатації виконувалися роботи з реконструкції окремих приміщень під нове функціональне використання, а також поточні ремонти. Проводилися перепланування житлових приміщень, улаштування нових балконів, скління балконів, улаштування дверей з віконних прорізів, прибудови тамбурів входів, заміна дерев’яних віконних блоків на металево-пластикові. 7 березня 2022 р. будинок було пошкоджено внаслідок ракетно-артилерійського обстрілу російськими військами.
- Тип об'єкта: Архітектура
- Автор(и): Архітектор – М.Дашкевич
- Дата утворення: 1929
- Вид об'єкта: Пам’ятка архітектури, історії
- Категорія обліку: Пам’ятка місцевого значення
- Стан об'єкта: Невизначено
- Розміри: Основні габарити будівлі: 17 х 78,1 х 36,4 м
- Правове регулювання: Житловий будинок "Слово". Жилий будинок "Слово" (1926-1929 рр., 1930-1996 рр.). Включено до Переліку пам'яток культурної спадщини місцевого значення Харківської області, занесених до Державного реєстру нерухомих пам'яток України (Наказ МКІП від 13.07.2018 № 630 та від 04.06.2020 № 1883). Охоронний номер 83-Ха та 7180-Ха.
- Додаткова інформація:
- На фасаді будинку три меморіальні і одна інформаційна дошки:
- На північному фасаді ліворуч від 5-го під’їзду розміщена угорі меморіальна дошка з чорного полірованого граніту з написом: "Будинок письменників “Слово” споруджений в 1928 році за проектом арх. М. Дашкевича. В різні роки в будинку жили і працювали відомі літератори та діячі мистецтва" (0,4 х 1 м)
- Під нею міститься велика гранітна дошка з 123 прізвищами митців (Іван Багряний, Микола Бажан, Остап Вишня, Володимир Сосюра, Павло Тичина, Роберт Третьяков, Наталя Ужвій, Юрій Яновський та ін.) (1,85 х 1,7 м, чорний полірований граніт). У 1980-х рр. з’явилася дошка з неповним списком діячів культури, що мешкали в будинку. Сучасну дошку встановлено у 2003 р. за ініціативи Харківського обласного відділення Українського фонду культури (замість втраченої меморіальної дошки П.Г.Тичині 1970-х pp.)
- На північно-західному куті будинку встановлена меморіальна дошка з граніту з написом: "В цьому будинку з 1943 по 1996 pp. мешкав та працював видатний український художник-педагог, Заслужений діяч мистецтв України, професор Беседін Сергій Фотійович" (0,5 х 1 м, чорний полірований граніт, 2001 p.)
- На східному головному фасаді встановлена інформаційна дошка з написом: "Вулицю Галана найменовано в 1958 році ім’ям українського письменника і громадського діяча Ярослава Галана (1902-1949)" (латунь, 0,8 х 0,5 м, нижня дошка – граніт, 2015 p.)
- Бібліографія:
- Паспорт об'єкта культурної спадщини "Житловий будинок "Слово". Пам'ятки культурної спадщини Харківщини. URL: http://www.pamiatky.kh.ua/
- Фото: Паспорт об'єкта культурної спадщини "Житловий будинок "Слово". Пам'ятки культурної спадщини Харківщини. URL: http://www.pamiatky.kh.ua/; Будинок "Слово". Wikimedia Commons. URL: https://commons.wikimedia.org/
#будинок Слово
Автор публікації: Рачков Євген Сергійович
| м. Харків | +12 фото |
Могила вченого-мовознавця Олександра Опанасовича Потебні та його родини Андрія Потебні і Олександра Потебні поховання
Потебня Олександр Опанасович (1835-1891) – видатний український мовознавець, філософ, теоретик літератури, фольклорист, етнограф, педагог, громадський діяч. Автор багатьох фундаментальних праць, які стали етапними в українській і загальнослов’янській гуманітарній науці. Зробив значний внесок у розвиток загального мовознавства, психолінгвістики, етимології, історичної граматики та діалектології східнослов’янських мов, порівняльно-історичного мовознавства. Потебнянські ідеї справили потужний вплив на багатьох українських та зарубіжних мовознавців, окреслили нові напрями досліджень, лишаються актуальними й у наші дні. Інститут мовознавства НАН України носить ім’я вченого з 1945 р. Народився в селі Гаврилівка (тепер – село Гришине Роменського р-ну Сумської обл.) у родині маломаєтних дворян. Здобувши загальну освіту, вступив до Харківського університету з метою вивчення правознавства, але за рік перейшов на історико-філологічний факультет. У 1861 р. захистив магістерську дисертацію «Про деякі символи в слов’янській народній поезії» і став ад’юнктом Харківського університету, згодом – доцентом кафедри слов’янського мовознавства та секретарем історико-філологічного факультету. З 1875 р. – професор кафедри російської мови та словесності Харківського університету. Один із засновників Харківського історико-філологічного товариства (очолював його в 1877–1890 рр.), очільник Харківської філологічної школи. Член-кореспондент Петербурзької академії наук (з 1875). Показав, що мова виступає єдино властивим для кожного народу способом сприймати й осмислювати світ. Людина розвивається завдяки впливові мови на її свідомість. Заклав підвалини східнослов’янської діалектології як самостійної галузі досліджень. Першим систематизував ознаки української мови, що відрізняють її від інших слов’янських мов. Філософія мови дослідника скеровувала його пошуки в галузях народної та літературної творчості. Ученого цікавили такі складники культури, як обряди, міфи, поетичний фольклор. Спадщина О.О.Потебні обіймає й суспільно-політичні питання, зокрема теорію нації. Націоналізм він витлумачував як світогляд, що визнає і шанує національне розмаїття людства. Протестуючи проти національного гноблення, обґрунтовував право кожного народу розвивати свою культуру рідною мовою. Бажаючи довести, що всі мови мають невичерпні виражальні можливості, першим переклав українською мовою славетну поему Гомера «Одіссея». У Харкові є вулиця, яка названа на честь О.О.Потебні (колишня вул. Підгорна). Саме тут, в будинку №4, понад двадцять років мовознавець жив і працював. Його старший син – Олександр (1868-1935) – закінчив фізико-математичний факультет Харківського університету і став відомим інженером-технологом. Молодший син – Андрій (1870-1919) – став ботаніком-мікологом. Він заснував і став першим завідувачем відділу фітопатології Харківської обласної сільськогосподарської дослідної станції. Значний внесок зробив у вивченні біологічного різноманіття грибів Харківщини. Батько та сини поховані на 13-му міському цвинтарі Харкова.
- Тип об'єкта: Поховання
- Дата утворення: 1891
- Вид об'єкта: Пам’ятка історії
- Категорія обліку: Пам’ятка національного значення
- Стан об'єкта: Невизначено
- Правове регулювання: "Могила вченого-мовознавця О.О.Потебні та його родини А.Потебні і О.Потебні (1891 р., 1919 р., 1935 р.). Включено до Переліку пам`яток культурної спадщини національного значення Харківської області, занесених до Державного реєстру нерухомих пам’яток України (Постанова Кабінету Міністрів України від 03.09.2009 № 928). Охоронний номер 200007-Н.
- Бібліографія:
- Олександр Потебня. Інститут мовознавства імені О.О.Потебні НАН України. URL: https://www.inmo.org.ua/oleksandr-potebnya.html
- Паспорт об'єкта культурної спадщини "Могила вченого-мовознавця О.О.Потебні та його родини А.Потебні і О.Потебні". Пам'ятки культурної спадщини Харківщини. URL: http://www.pamiatky.kh.ua/
- Фото: Паспорт об'єкта культурної спадщини "Могила вченого-мовознавця О.О.Потебні та його родини А.Потебні і О.Потебні". Пам'ятки культурної спадщини Харківщини. URL: http://www.pamiatky.kh.ua/; Харків, Університетська, 27. Wikipedia. URL: https://www.wikipedia.com.ua/
- Пов'язаний об'єкт: Меморіальна дошка на честь Олександра Опанасовича Потебні
#О.О.Потебня
Автор публікації: Рачков Євген Сергійович
| м. Харків | +4 фото |
Пам'ятник поету Тарасові Григоровичу Шевченку пам’ятник | пам’ятний знак | міська скульптура
На початку 1930-х рр. було оголошено кілька конкурсів на кращий проєкт пам’ятника Т.Шевченку в Харкові, який був столицею Української Соціалістичної Радянською Республіки. Зрештою, у 1933 р. було визначено переможця – проєкт скульптора М.Манізера та архітектора Й.Лангбарда. Пам’ятник Кобзарю вирішили встановити у міському саду на місці іншого пам’ятника – В.Каразіну, засновнику Харківського університету (пам’ятник В.Каразіну було перенесено до історичної будівлі Харківського університету на вул. Університетській). Планування майдану навколо пам’ятника Т.Шевченку та алей саду здійснив Й.Лангбард. Скульптуру поета відлили з бронзи у ленінградських майстернях заводу КНАП (Комбінат наочної агітації та пропаганди). Працюючи над образом Т.Шевченка та миколаївського солдата, М.Манізер використав фотопортрети, посмертну маску та графічні автопортрети Кобзаря 1850-х рр. Для створення інших образів були запрошені актори харківського театру «Березіль». Наприклад, Н.Ужвій позувала для скульптури Катерини, А.Бучма – помираючого гайдамаки і кріпака із жорном, О.Сердюк – гайдамаки з косою і бунтаря, який рве пута, І.Мар’яненко – зв’язаного запорожця, С.Коваль – наймички, яка тримає граблі та ціпок, Р.Івицький – червоноармійця. Для скульптури комсомолки-робфаківки позувала робітниця харківського заводу «Червоний Жовтень», краща піонервожата міста Н.Гордієнко. Пам’ятник виготовлено із залізобетону, бронзи та граніту. Він являє собою архітектурно-скульптурний ансамбль. Бронзові статуї тоновані оліфою і сірим графітом. Важливою з художнього боку є архітектурна частина пам’ятника. Вона складається з триступінчастого стилобату і вертикального постаменту складної форми. Своєю чергою постамент складається з трикутного пілону та інших пілонів у формі паралелепіпедів різної висоти. Постамент виготовлений із залізобетону, та обкладений брилами полірованого лабрадориту. Статуя поета виконана у три натуральних величини та піднята на трикутний пілон. Навколо трикутного пілону по спіралі встановлені прямокутні пілони, на яких розміщено 16 бронзових скульптур (виконані у дві натуральних величини), що уособлюють боротьбу українського народу за свободу. Представлені образи об’єднані в кілька груп: 1) нижче усіх розміщена група «Поневолена Україна», що складається з образів Катерини, пораненого селянина, гайдамаки з косою, заколотника, що рве пута, і зв’язаного запорожця; 2) друга група уособлює кріпацьку Україну часів Миколи І та складається з образу наймички, що несе ціпок і граблі, мірошника, який тримає на плечах жорна, і рекрута російської армії; 3) третя група втілює типи революції 1905-1907 рр. і представлена образами робітника з поламаним древком прапора та студента; 4) четверта група образів присвячена більшовицькому збройному перевороту 1917 р. та складається з постатей робітника з гвинтівкою і матроса, який вітає безкозиркою перемогу «Жовтневої революції»; 5) остання група репрезентує образи 1930-х рр. – вартового червоноармійця, селянина-тракториста, робітника з прапором і комсомолки з книгою. Між постаттю робітника і високим пілоном відтворено колесо трактора, що символізує «технічний прогрес на селі» 1930-х pp. Урочисте відкриття пам’ятника Т.Шевченку відбулося 24 березня 1935 р. Пам’ятник став одним із найкращих творів монументального мистецтва, присвячений Кобзарю, та впізнаваним символом Харкова. У роки Другої світової війни пам’ятник зазнав пошкоджень – на деяких скульптурах залишилися сліди від куль, а на плитах полірованого граніту – від снарядів. У серпні 1943 р. біля пам’ятника Т.Шевченку відбувся перший мітинг з нагоди звільнення Харкова від німецько-фашистських загарбників. Косметична реставрація пам’ятника проводилася у 1946 р., 1987 р. і 2006 р. Від пізньорадянських часів та до сьогодні частина Саду імені Шевченка, навколо пам’ятника Кобзарю, слугує традиційним місцем святкувань із нагоди річниць Т.Шевченка та проведення різноманітних культурно-масових заходів. Крім того, наприкінці 1980-х – на початку 1990-х рр. навколо пам’ятника відбувалися маніфестації політичних опонентів радянського режиму. Під час Помаранчевої революції (2004 р.) та Єврореволюції (2013-2014 рр.) частина Саду імені Шевченка, навколо пам’ятника Кобзарю, стала місцем маніфестацій і зборів проєвропейських суспільно-політичних сил. У березні 2022 р., щоби убезпечити пам’ятник він ворожих бомбардувань та обстрілів в умовах російсько-української війни, його обклали мішками з піском, дерев’яними конструкціями та накрили захисною сіткою.
- Тип об'єкта: Пам’ятник | Пам’ятний знак | Міська скульптура
- Автор(и): Скульптор – М.Г.Манізер. Архітектор – Й.Г.Лангбард
- Дата утворення: 1935
- Вид об'єкта: Пам’ятка монументального мистецтва
- Категорія обліку: Пам’ятка національного значення
- Стан об'єкта: Задовільний
- Розміри: Загальна висота архітектурно-скульптурного ансамблю – 16,5 м. Діаметр круглого стилобату – 18 м. Діаметр круглої площі навколо пам’ятника – 110 м. Висота скульптури поета – 4,5-5,5 м. Загальна висота трикутного пілону під статуєю поета – 12 м. Розміри постаменту в нижній частині – 8,45 х 5,42 х 5,26 м. Площа постаменту пам’ятника – 114 кв.м. Кругла площа – 1.437 кв.м. Площа зелених насаджень – 1.277 кв.м. Майданчик ансамблю – 2.714 кв.м. Охоронна зона пам’ятника – 50 м.
- Правове регулювання: "Пам'ятник поету Т.Г.Шевченку" (1935 р.). Включено до Переліку пам`яток культурної спадщини національного значення Харківської області, занесених до Державного реєстру нерухомих пам’яток України (Постанова Кабінету Міністрів України від 03.09.2009 № 928). Охоронний номер 200014-Н.
- Бібліографія:
- Паспорт об'єкта культурної спадщини "Пам'ятник поету Т.Г.Шевченку". Пам'ятки культурної спадщини Харківщини. URL: http://www.pamiatky.kh.ua/
- У Харкові укріплюють пам’ятник Шевченку на захист від обстрілів. Суспільне Новини. 23 березня 2022. URL: https://suspilne.media/220688-u-harkovi-ukripluut-pamatnik-sevcenku-na-zahist-vid-obstriliv/
- Фото: Паспорт об'єкта культурної спадщини "Пам'ятник поету Т.Г.Шевченку". Пам'ятки культурної спадщини Харківщини. URL: http://www.pamiatky.kh.ua/; Пам'ятник Тарасові Шевченку (Харків). Wikipedia. URL: https://www.wikipedia.com.ua/; Пам'ятник Тарасові Шевченку (Харків). Wikimedia Commons. URL: https://commons.wikimedia.org/
#Т.Г.Шевченко
Автор публікації: Рачков Євген Сергійович
| м. Харків | +15 фото |
Благовіщенський собор культова споруда
Благовіщенський храм – кафедральний собор Харківської і Богодухівської єпархії Української Православної Церкви (у ЗМІ також трапляється назва Українська Православна Церква Московського патріархату). Він розрахований на 4 тис. осіб, є найбільшим кафедральним собором Східної Європи. Перша дерев’яна церква на цьому місці була споруджена не пізніше 1659 р., одночасно із забудовою північної частини Залопанської слободи, і була знищена пожежею 1738 р. Упродовж 1789–1794 рр. на цьому місці було збудовано кам’яний храм (арх. П.Ярославський), що являв собою типовий приклад раннього класицизму. Протягом 1836–1839 рр. були прибудовані бокові вівтарі Іоанна воїна і Св. великомучениці Варвари. У 1881 р. з благословення архієпископа Амвросія (Ключарьова) почалося будівництво нового храму, який розмістився трохи північніше старого (арх. М. Ловцов). Собор освячено 1901 р., з 1946 р. він має статус кафедрального. Соборна частина храму копіює візантійські канони, дзвіниця виконана в псевдоготичному стилі. План виконаний за зразком тринефного шестистовпного храму. Багатоярусна вертикаль дзвіниці з пучками колонок у кутках протипоставлена масиву соборної частини з щільно згрупованими барабанами. Оригінальний елемент – закрита обхідна галерея навколо центральної апсиди. Багатство архітектурних форм, деталей, оздоблень, поліхромне вирішення фасадів у вигляді рядів цегляної кладки і смуг світлої штукатурки, надають будівлі мальовничого вигляду. Стіни собору в інтер’єрі покриті монументальним розписом. Собор включає основний п’ятиголовий об’єм і 80-метрову дзвіницю, є однією з найбільших споруд у місті та архітектурною домінантою зарічного району. У Благовіщенському соборі знаходяться чудотворні мощі Святителя Мелетія (Леонтовича) – одного із небесних покровителей Слобожанщини. У середині 1940-х рр. сюди перевезли із Мгарського Свято-Преображенського монастиря мощі святителя Афанасія. У 1993 р. у соборі упокоїлися мощі Св. мученика Олександра (Петровського), канонізованого того самого року. У 2011 р. у соборі поховано митрополита Харківського і Богодухівського Никодима (Руснака). У 2009 р. будівля увійшла до переліку «Семи чудес Харкова». Її зменшена копія (масштаб 1:25) встановлена 2009 р. на майдані Архітекторів (скульптор С.Гурбанов). На території собору неодноразово виникали пожежі. У 1997 р. за нез’ясованих обставин відбулося загоряння верхньої частини куполу дзвіниці, що створило загрозу її руйнування. У січні 2022 р. пам’ятка опинилася під загрозою знищення внаслідок пожежі в одній з прилеглих господарчих споруд. 23 січня 2024 р. будівля собору зазнала пошкоджень, зумовлених дією вибухової хвилі внаслідок російської ракетної атаки на Холодногірський район Харкова (вибито вікна та вітражі та пошкоджено оздоблення храму).
- Тип об'єкта: Культова споруда
- Автор(и): Архітектор – М.Ловцов
- Дата утворення: 1901
- Вид об'єкта: Пам’ятка містобудування та архітектури
- Категорія обліку: Пам’ятка місцевого значення
- Стан об'єкта: Невизначено
- Правове регулювання: Включено до Переліку пам`яток культурної спадщини місцевого значення Харківської області, занесених до Державного реєстру нерухомих пам’яток України (Наказ МКІП від 04.06.2020 р. № 1883). Охоронний номер 7364-Ха.
- Бібліографія:
- Павлова О.Г. Благовіщенський (Свято-Благовіщенський) кафедральний собор // Харківщина: енциклопедичний словник. Харків, 2014.
- Благовещенский кафедральный собор (г. Харьков). Официальный сайт собора. История. URL: https://kharkiv-sob.church.ua/#
- Благовіщенський собор. URL: https://www.eparchia.kharkov.ua/churchinfo/5
- Качемцева Л. Романские и готические формы в архитектуре Харькова второй половины XIX – начала ХХ веков // Традиції та новації у вищій архітектурно-художній освіті. 2013. Вип. 2. С. 158-161.
- Під час обстрілів у центрі міста Харкова пошкоджено Свято-Благовіщенський кафедральний собор. URL: https://www.eparchia.kharkov.ua/allphoto/newsid/3708
- Сталася пожежа на території Благовіщенського кафедрального собору в Харкові. URL:https://news.church.ua/2022/01/12/stalasya-pozhezha-na-teritoriji-blagovishhenskogo-kafedralnogo-soboru-v-xarkovi/#2024-03-01
ФОТО: - Благовіщенська церква на листівці початку ХХ ст. Вікіпедія. URL: https://uk.wikipedia.org/wiki/Свято-Благовіщенський_кафедральний_собор_(Харків)#/media/Файл:Kupechesky_spusk.jpg
- Благовіщенський собор. Вікіпедія. URL: https://uk.wikipedia.org/wiki/ Свято-Благовіщенський_кафедральний_собор_(Харків)#/media/Файл:Blagoveschensky_Cathedral_-_01.jpg
- Під час обстрілів у центрі міста Харкова пошкоджено Свято-Благовіщенський кафедральний собор. Харківська єпархія. URL: https://www.eparchia.kharkov.ua/allphoto/newsid/3708
- Сталася пожежа на території Благовіщенського кафедрального собору в Харкові. ГУ ДСНС України у Харківській області. URL: https://news.church.ua/2022/01/12/stalasya-pozhezha-na-teritoriji-blagovishhenskogo-kafedralnogo-soboru-v-xarkovi/#2024-03-01
- Україна, Харків – Благовіщенський собор. Вікіпедія. URL: https://commons.wikimedia.org/wiki/File:Украина%2C_Харьков_-_Благовещенский_собор_01.jpg
#кафедральний собор #православний храм
Автор публікації: Доценко Марія Ігорівна
| м. Харків | +5 фото |