Об’єкт
Будь ласка, оберіть один чи декілька типів об'єктів, та натисніть кнопку «Застосувати фільтри». У разі, коли жодного типу не обрано, даний фільтр не застосовується.
Місто
Будь ласка, оберіть одне чи декілька міст, де розташовані об'єкти, та натисніть кнопку «Застосувати фільтри». У разі, коли жодного міста не обрано, даний фільтр не застосовується.
Категорія обліку
Будь ласка, оберіть один чи декілька варіантів, та натисніть кнопку «Застосувати фільтри». У разі, коли жодного варіанту не обрано, даний фільтр не застосовується.
Дата утворення
Будь ласка, оберіть один чи декілька періодів, та натисніть кнопку «Застосувати фільтри». У разі, коли жодного періоду не обрано, даний фільтр не застосовується.
Знайдено об’єктів: 78 шт.
Могила поета Петра Петровича Гулака-Артемовського поховання Могила поета Петра Петровича Гулака-Артемовськогом. Харків, вул. Пушкінська, 87 (Молодіжний парк, раніше – Іоанно-Усікновенське кладовище) Петро Петрович Гулак-Артемовський (1790–1865) – український поет. Народився в містечку Городище на Київщині (нині - місто Черкаської обл.). У 1817 р. П.П.Гулак-Артемовський став вільним слухачем на словесному факультеті Харківського університету, а роком пізніше почав викладати в університеті та в Інституті благородних дівиць польську та французьку мови. З 1825 p., після захисту магістерської дисертації, він викладає в університеті курс російської історії та географії; одержує посаду професора на кафедрі історії. З 1838 по 1841 pp. був деканом словесного факультету, а в 1841–1849 pp. – ректором Харківського університету. П.П.Гулак-Артемовський – один із визначних українських поетів дошевченківського періоду, автор низки різноманітних творів. Найціннішими у його літературній спадщині є байки та балади. Добре відома байка "Пан та собака" була вперше опублікована в харківському журналі "Украинский вестник" у 1818 р. Набули популярності також байка "Солопій та Хівря" та інші твори поета, спрямовані проти людської скупості та хитрості, байки-гуморески "Батько та син", "Дурень і розумний". Першим в українській літературі він виступив у жанрі романтичної балади. Створена за сюжетом Й.Гете балада "Рибалка" (1827) відзначається мелодійністю та народно-пісенним колоритом мови. Багато працював над перекладами, зокрема, з польської, переклав на українську мову низку творів А.Міцкевича.
Автор публікації: Рачков Євген Сергійович | м. Харків | +2 фото |
Могила драматурга, актора і режисера Марка Лукича Кропивницького поховання Могила драматурга, актора і режисера Марка Лукича Кропивницькогом. Харків, вул. Пушкінська, 87 (Молодіжний парк, раніше – Іоанно-Усікновенське кладовище) Марко Лукич Кропивницький (1840–1910) – український драматург, актор, режисер, композитор, засновник українського реалістичного театру. Народився в с. Бежбайраки Херсонської губернії (тепер – с. Кропивницьке Кіровоградської області) у родині управителя поміщицьким маєтком. Був вільним слухачем на юридичному факультеті Київського університету Св. Володимира. Протягом 1861-1871 pp. працював на різних канцелярських посадах у Бобринці і Єлизаветграді (нині – Кропивницький). Брав участь як актор і керівник у роботі аматорських театральних гуртків разом із І.К.Тобілевичем. 1871 р. переїхав до Одеси, де вступив до професійного російського театру. Протягом 1873–1874 pp. грав на харківській сцені у складі акторської трупи, де вперше була поставлена його п'єса "Дай серцю волю - заведе в неволю". 1875 р. – режисер і актор театру-товариства "Руська бесіда" в Галичині. У 1882 р. Кропивницький очолив першу українську професійну трупу, створену у Єлизаветграді, - Товариство українських акторів. Він поклав початок режисурі в українському театрі; під його керівництвом розпочали артистичну діяльність такі відомі українські актори як М.К.Садовський, М.К.Заньковецька, П.К.Саксаганський, І.О.Мар'яненко та ін. Останні 20 років свого життя (з 1890 по 1910) Марко Кропивницький жив на своєму хуторі "Затишок" (нині - недалеко від с. Сподобівка Шевченківського p-ну Харківської обл.). Тут він не лише успішно вів господарство, за що, на с/г виставці, отримав бронзову медаль, але й створив справжній культурний центр. Заснував, зокрема, початкову україномовну школу та дитячий театр, акторами якого стали його власні діти та діти селян. За своє життя драматург написав понад 40 драм ("Доки сонце зійде, роса очі виїсть", "Глитай, або ж павук" та інші), комедій, водевілів; є автором музики і віршів до своїх вистав, а також популярних пісень і романсів. У його творчому активі близько 500 ролей: Виборний ("Наталка-Полтавка" І.П.Котляревського), Карась ("Запорожець за Дунаєм" С.С.Гулака-Артемовського), Шельменко ("Шельменко-денщик" Г.Ф.Квітки-Основ'яненка) та ін. На могилі М.Л.Кропивницького знаходиться постамент, на якому встановлено надгробок у вигляді гранітної брили та бронзового бюста драматурга (скульптор – Ф.П.Балавенський). Постамент встановлено на стилобаті на двох сходинках. На надгробку зображений хрест, а під ним напис: "Марко Лукич Кропивницький. 1840-1910". До 1975 р. могила була оточена металевою огорожею. Зараз територія навколо могили огороджена металевим ланцюгом та викладена тротуарними плитами.
#Кропивницький #драматург #режисер #актор Автор публікації: Рачков Євген Сергійович | м. Харків | +2 фото |
Могила художника Сергія Івановича Васильківського поховання Могила художника Сергія Івановича Васильківськогом. Харків, вул. Пушкінська, 87 (Молодіжний парк, раніше – Іоанно-Усікновенське кладовище) Сергій Іванович Васильківський (1854–1917) – український художник. Народився в м. Ізюм Харківської губернії. У 1876 р. вступив до Петербурзької Академії художеств. Уже в перших своїх роботах звертається до тем рідної природи. За картину "По Дінцю" С.І.Васильківський одержав звання художника першого ступеня, велику золоту медаль і закордонне відрядження (1886–1887). З 1888 р. до останніх своїх днів жив у Харкові. У 1900 р. у співавторстві з М.С.Самокишем видав альбом "З української старовини", який розповідав про історичне минуле України. Зробив орнаментальні розписи і три монументальних панно для Полтавського земства (1903). Протягом 1912-1917 pp. С.І.Васильківський був активним діячем літературно-художнього гуртка. Загалом створив близько 3,5 тис. творів. Найбільш відомі роботи художника: "На пасовиську", "Ромоданівський шлях", "На ярмарку", "Бій козака Голоти з татарином", "Запорожець у розвідці", "Вибори полковника Пушкаря" та ін. Своєю творчістю художник найповніше втілив кращі риси українського пейзажного живопису, також серед його робіт багато й історичних полотен, картин на побутові теми, портретів та монументальних розписів. Для його творчості характерні глибока правдивість, майстерність виконання, спокійний колорит. Перед смертю художник передав Харківському міському музею 1348 своїх творів і велику суму грошей на облаштування в музеї художнього відділу. На жаль, більшість його робіт було втрачено під час Другої світової війни. Сьогодні у різних галереях, музеях і приватних зібраннях зберігається біля 500 робіт картин митця. Поховали C.І.Васильківського на міському Іоанно-Усікновенському кладовищі, поряд з могилами батьків (вони не збереглися). Лише в 1922 р. на могилі митця було встановлено чорний гранітний обеліск на сірому кубі, який оброблено під бучарду. Обеліск має вигляд пірамідальної композиції з двома уступами. Напис на обеліску: "Академік живопису Сергій Іванович Васильківський. Народився 17 жовтня 1854 р. Помер 8 жовтня 1917 р.". Територія навколо надгробку викладена тротуарною плиткою. Могила оточена металевою огорожею з рельєфними панно із зображенням гілки лавру (раніше металева огорожа була іншою).
Автор публікації: Рачков Євген Сергійович | м. Харків | +3 фото |
Комплекс будівель Харківського університету: корпус хімічного факультету навчальний заклад Комплекс будівель Харківського університету: корпус хімічного факультетум. Харків, вул. Університетська, 16 Корпус хімічного факультету (1767–1777 pp.) – північний флігель Губернаторського будинку, побудований на території, що була придбана у генерал-аншефа П.Девієва та інших осіб. Збудований в стилі раннього класицизму, архітектор невідомий. Первісно це була одноповерхова цегляна службова будівля. Після передачі її Харківському університету та проведення реконструкції з надбудовою другого поверху в 1803–1805 pp. за проєктом архітектора Є.О.Васильєва, будівля використовувалась як учбовий корпус. Частина приміщень була реконструйована під керівництвом архітектора І.Л.Вателета. Будівля була з’єднана з головним корпусом проїзною аркою. У 1908 р. проведена добудова двоповерхового (з підвалом) корпусу, в якому розміщувалися лабораторії органічної хімії. У 1980 р. було забудовано курдонер з південної сторони корпусу. Хімічний корпус Харківського університету називався «корпусом аудиторії», тут в основному проходили лекційні та практичні заняття студентів всіх факультетів, деякий час знаходились анатомічний театр, архітектурний, технологічний, агрономічний та монцкабінет, різні лабораторії. З 1851 р. перший поверх займали фармацевтична аудиторія (2 кімнати) і хімічна аудиторія (5 кімнат). На верхньому поверсі знаходились учбові аудиторії. У різні роки у цій будівлі викладали та провадили дослідження видатні учені-хіміки: Ф.Гізе, О.Ходнєв, М.Бекетов, А.Шимков, І.Осипов, Г.Мухін, І.Францевич, М.Ізмайлов та ін. У 1930 р. при Харківському університеті було створено Інститут хімії. З 1963 р. будівлю займає Український заочний політехнічний інститут, який в 1989 р. було реорганізовано в Український інженерно-педагогічний інститут, у подальшому (1994 р.) – академію. Пам’ятка розташована у найстарішій частині м. Харкова. Квартал, на території якого розміщується комплекс будівель Харківського університету, обмежений лініями вулиці Університетської, площ Павлівської і Сергіївської, Соборного узвозу. Сучасна забудова кварталу має периметральний характер з розташуванням будинків різних часів побудови на "червоних" лініях і всередині кварталу: центральна частина зайнята зведеними у різні часи різноповерховими нежитловими будівлями, які входять до комплексу університетських будівель. Корпус хімічного факультету розташований праворуч від головного корпусу університету – колишнього Губернаторського будинку. Корпус хімічного факультету розміщується на ділянці з помірним ухилом у південному напрямку. Уздовж фасаду зростають листяні дерева. Триповерхова (третій поверх – мансардний) цегляна первісно «П»-подібна в плані будівля після забудови курдонеру набула прямокутну в плані форму. Східним фасадом виходить до вулиці Університетської, вхід до будівлі влаштований з боку двору. Фасад будівлі по вул. Університетській виконано лаконічно: гладкі та рустовані ділянки стін чергуються, складаючи ритм вертикальних членувань, що підкреслено пофарбуванням у різні кольори. Увінчує будівлю профільований карниз. Частково зберігся первісний вигляд інтер’єрів – цегляні склепіння стелі. Коридор другого поверху освітлює світловий ліхтар. Оздоблення приміщень різноманітне, у деяких приміщеннях технічний стан незадовільний. 2 серпня 2018 р. у будівлі Хімічного корпусу сталася пожежа. Під час ремонту зайнялися дах та перекриття корпусу – понад 800 кв.м. Сотня рятувальників гасила вогонь майже 16 годин. Кримінальне провадження, відкрите за фактом пожежі, було закрито 2021 р. за відсутністю складу злочину. За три роки з моменту пожежі відновлення будівлі не було розпочато через відсутність необхідного фінансування.
Автор публікації: Рачков Євген Сергійович | м. Харків | +12 фото |
Комплекс будівель Харківського університету: будинок губернатора, в якому було відкрито університет навчальний заклад Комплекс будівель Харківського університету: будинок губернатора, в якому було відкрито університетм. Харків, вул. Університетська, 14 Пам’ятка розташована у найстарішій частині Харкова на території колишньої фортеці, від якої розпочалася забудова міста. В 1780 р. Харків став центром намісництва, зростало населення міста, розширювалася і його територія. З метою впорядкування забудови в 1767 р. архітекторами розроблено план забудови міста, при цьому особливу увагу приділили центру. На той час планування території колишньої фортеці набуло регулярного геометричного характеру. Основною магістраллю стала теперішня вулиця Університетська, вздовж якої розміщувалися головні будівлі губернського міста. Одним із найкрасивіших будинків був губернаторський будинок, зведений у 1767–1777 pp. за проєктом повторного застосування, розроблений московським архітектором М.Тихменьовим для Новгорода. Будівництво велося під наглядом архітектора І.Вільянова і його учня П.Ярославського. Будинок губернатора – перший в Харкові комплекс цивільних споруд в стилі раннього класицизму. Він був центром композиції комплексу будівель губернаторського маєтку. До комплексу входили, окрім головного будинку, два симетрично розташовані відносно нього корпуси з житловими і господарчими приміщеннями та конюшні. Територія була обнесена кам’яною огорожею з двома брамами з обох боків головного будинку і двома кутовими баштами - альтанками з боку схилів. Усі будівлі були збудовані з цегли і криті залізом. Покрівля головного будинку, який називали палацом, була зроблена по металевим кроквам, що було унікальним для того часу. 17 січня 1805 р. у будинку губернатора за ініціативи видатного громадського діяча В.Н.Каразіна було відкрито Харківський університет. Центральний двоповерховий корпус був реконструйований і став головним, а одноповерхові флігелі надбудували і пристосували для хімічного і фізичного факультетів. Реконструкція відбувалася за проєктом архітектора Є.Васильєва. У головному корпусі університету була розташована адміністрація. На першому поверсі розміщувалися рада і правління університету, училищний комітет, типографія тощо. Верхній поверх (17 кімнат) займав попечитель Харківського начального округу з канцелярією. У 1906 р. частина кімнат була передана для музею мистецтв. Після корінної перебудови приміщення на другому поверсі були виділені для кабінету ректора, проректорів, актового залу і залу Вченої ради, а також під квартири професорів. У кожній частині знаходились господарчі приміщення, бухгалтерія, кафедра загальної фізики. Протягом 1920–1932 pp. на базі університету було створено Вільну академію педагогічних наук, Харківський інститут народної освіти. З 1932 р. до 1958 р. у цьому будинку працював Харківський державний університет імені О.М.Горького. У 1952 р. на будинку встановлена охоронна дошка. Після переходу в 1958 р. університету в нове приміщення на майдані Дзержинського (зараз – Свободи) у головному корпусі розмістилася адміністрація Українського заочного політехнічного інституту. З 1963 р. будівлю займає Український заочний політехнічний інститут, який в 1989 р. було реорганізовано в Український інженерно-педагогічний інститут, в подальшому (1994 р.) – академію. Головний фасад будівлі вирішений в стилі класицизму, відрізняється вишуканою пластикою і виразністю форм. По центральній осі розташований головний вхід, над ним влаштований балкон. Перший поверх виділений рустами і відділений від другого профільованим карнизом. У торцевих стінах флангових ризалітів, що звернені до головного входу, влаштовані арочні ніші з декоративними вазами. Площина стіни другого поверху декорована пілястрами. Віконні прорізи другого поверху оздоблені наличниками і сандриками. Увінчує будівлю профільований карниз. В інтер’єрах збережені окремі елементи оздоблення: ліплення, каміни з чавунними елементами, огородження сходів. В окремих приміщеннях виконане розчищення штукатурного шару так, що можна спостерігати первісне цегляне мурування.
Автор публікації: Рачков Євген Сергійович | м. Харків | +15 фото |
Комплекс будівель Харківського університету: корпус фізичного факультету навчальний заклад Комплекс будівель Харківського університету: корпус фізичного факультетум. Харків, вул. Університетська, 16 Корпус фізичного факультету первісно являв собою південний флігель Губернаторського будинку. Це була одноповерхова цегляна службова будівля, побудована у 1777 р. у стилі раннього класицизму. Після передачі її університету та проведення реконструкції (1803-1805 pр.) з надбудовою другого поверху за проєктом архітектора Є.О.Васильєва, використовувалась як учбовий корпус, частина приміщень була реконструйована під керівництвом архітектора І.Л.Вателета. Монументальна, у вигляді тріумфальної арки, брама з’єднала фізичний корпус університету з центральним – колишнім губернаторським палацом. Певний час у 29 кімнатах фізичного корпусу мешкали студенти, тому він отримав назву корпусу "казеннокоштних студентів". Також у різні роки в залежності від існуючого статуту в корпусі розташовувалися різні кафедри, фізико-математичний факультет (друге відділення філософського факультету), зоологічний, мінералогічний, фізичний, астрономічний та інші кабінети, декілька аудиторій, одна з них – велика фізична зберіглася дотепер. До 1906 р. у двох кімнатах розміщувався музей мистецтв, заснований В.Н.Каразіним. Пізніше будівля цілком перейшла у ведення фізико-математичного факультету. За часи існування неодноразово перебудовувалася і добудовувалася. Зокрема, у радянський час було добудовано 3-й поверх та прибудовано одноповерховий об’єм між крилами, змінено внутрішнє планування та оздоблення інтер’єрів. Територія фізичного корпусу сьогодні являє собою закритий двір, покритий асфальтом і тротуарною плиткою (з чисельними провалами, ямами та пошкодженнями). У середині території розташовані дисонуючі одноповерхові господарчі споруди. У деяких приміщеннях на стелі сліди замокань, зафіксовано незадовільний стан оздоблення та полів.
Автор публікації: Рачков Євген Сергійович | м. Харків | +6 фото |
Комплекс будівель Харківського університету: бібліотека музей | бібліотека | архів Комплекс будівель Харківського університету: бібліотекам. Харків, вул. Університетська, 23 Бібліотека одного з найстаріших в Східній Європі Харківського національного університету імені В.Н.Каразіна є найбільшим книгосховищем України. Створення у Харкові університетської і першої публічної бібліотеки відіграло значну роль у розвитку освіти, науки та культури Слобожанщини. Бібліотека університету була заснована за ініціативою громадського діяча, засновника університету В.Н.Каразіна одночасно з відкриттям університету (1805 p.). У 1804 р. він придбав для потреб професури і студентів 3219 книг і колекцію естампів. У 1805 р. для цього зібрання було відведено 5 кімнат в колишньому губернаторському будинку (вул. Університетська, 16). Книжковий фонд швидко збільшувався. Виникла необхідність розширення бібліотеки. У 1819 р. було затверджено проєкт і кошторис бібліотеки. Нове приміщення університетської бібліотеки і п’ятиярусне книгосховище (на зразок бібліотеки Страсбурзького університету) було збудоване на східній стороні вулиці Університетської, на дільниці з невеликим ухилом, на місці невеликого старого будинку хірургічно-акушерської клініки. Бібліотека неодноразово змінювала назву та підпорядкованість. Офіційний юридичний статус бібліотека одержала відповідно до першого статуту університету 1804 p. 18 січня 1805 p., на другий день після відкриття університету, відбулося перше засідання Ради, на якому із числа професорів був обраний перший бібліотекар університетської бібліотеки – професор грецької і французької словесності Я.Я.Белен де Баллю (1753–1815). У 1835 р. за проєктом архітектора Є.О.Васильєва на Університетській гірці, навпроти колишнього губернаторського будинку, в якому спочатку знаходилася бібліотека, збудували три нових корпуси. У центральному корпусі містилась університетська церква Св.Антонія, актовий зал, обсерваторія. У північній частині церковного корпусу розташувалась бібліотека. Приміщення її складалось з великої зали і 3-х невеликих кімнат, в одній із яких був кабінет бібліотекаря, в другій – читальня, в третій знаходилася канцелярія. Головною цінністю нової бібліотеки було книгосховище, великий трьохярусний простір, який розсікався 20 колонами. На той час фонд бібліотеки налічував близько 25 тис. томів. У 1828 р. за ініціативою ректора І.Я.Кронеберга була заснована бібліотека для студентів. Подальше підтримання порядку в бібліотеці забезпечувалось "Правилами для бібліотеки Харківського університету" 1850 р., які передбачали наявність в бібліотеці систематичного і алфавітного каталогів. Нове приміщення для бібліотеки було збудоване в 1901–1903 pp. Цегляне двоповерхове приміщення бібліотеки будувалося за проєктом архітектора В.В.Величка в два етапи: в 1901 р. – основна, права частина, з читальним залом і абонемент, в 1903 р. – ліва, з новим книгосховищем. Композиційне рішення – фронтальне. Ліва частина добудована до закругленої частини приміщення історичного архіву, права – до університетського корпусу. Всі приміщення виконані в одному стилі та мають в плані прямокутну конфігурацію. У центральній частині розміщені: на першому поверсі – абонемент і допоміжні приміщення, на другому поверсі – читальний зал. По обидва боки від центральної частини розміщені книгосховища: праворуч – старе, ліворуч – нове. Старе книгосховище було переобладнане металевими сходами і зв’язане з бібліотекою входом. Нове книгосховище – п’ятиярусне, з металевими шафами і сходами. Композиція фасаду будинку фронтальна, симетрична. Вісь будівлі підкреслена обрамленням входу, пілястрами іонічного ордеру і трикутним фронтоном. Перший поверх – рустований і відділений від другого поясом, який є загальним для будинків бібліотеки і книгосховища. Напівциркульні вікна другого поверху розділені простінками з пілястрами іонічного ордеру. Увесь будинок вінчає карниз з кронштейнами. Книгосховище освітлене високими прямокутними вікнами з металевими віконними рамами, які розділені простінками з іонічними напівколонками. Фасади облицьовані світло-жовтим вапняковим тиньком, декоративні елементи мають білий колір. Сьогодні в будинку міститься філія Центральної наукової бібліотеки Харківського національного університету імені В.Н.Каразіна, де зосереджені стародруки, книги з мистецтва. Загальний фонд бібліотеки налічує 3,4 млн. примірників. Серед них: 1 млн. 760 тис. примірників наукової літератури, 1 млн. 200 тис. примірників навчальної літератури, 50 тис. унікальних видань (17 інкунабул, понад 1000 рукописів, 300 палеотипів, прижиттєві видання класиків світової літератури, науки та культури). Фонд іноземних видань налічує більше 770 тис. примірників основними європейськими та іншими мовами. Бібліотека університету розташована вздовж вул. Університетської . З’єднана: з півночі – з історичним архівом, з півдня – колишня університетська Антонівська церква, пізніше кінотеатр "Юність", із заходу – Українська інженерно-педагогічна академія.
#Харківський університет #бібліотека Автор публікації: Рачков Євген Сергійович | м. Харків | +15 фото |
Донецьке городище, селища А, Б, В археологія Донецьке городище, селища А, Б, Вм. Харків (на правому березі р. Уди, на південно-західній околиці Новобаварського району м. Харкова, на північний схід від залізничної ст. Карачівка) Багатошарова пам’ятка археології національного значення періоду близько ІІ тис. до. н.е. – середина ХІІІ ст. н.е. Потужність культурного шару в середньому 0,6 м. Сприятливі природні умови у лісостеповій частині басейну Сіверського Дінця дозволили заснувати поселення на правому березі р. Уди в бронзову добу. У скіфський час (приблизно VI – початок V ст. до н.е.) на цьому добре захищеному місці було споруджено перші укріплення. У VIII ст. н.е. тут з’явилося слов’янське поселення. Воно існувало до початку Х ст., коли було зруйновано внаслідок вторгнення кочовиків – печенігів. Наприкінці Х ст. для захисту феодальної держави від нападків з боку кочовиків будували укріплені міста в прикордонному лісостепу. На думку деяких дослідників, у другій половині Х ст. тут знову виникло поселення, яке швидко розвивалося та перетворилося на невелике давньоруське місто Донець. Це місто згадується в Іпатіївському літописі 1185 р. як перше давньоруське місто, яке зустрів князь Ігор Святославич на своєму шляху з половецького полону. Місто Донець було зруйновано внаслідок монгольської навали на початку XIII ст. Протягом подальшого часу місто занепадало та остаточно зникло до XVI ст. Дослідження Донецького городища має тривалу історію. Упродовж 1830-х рр. В.В.Пассек відтворив план Донецького городища, розчистив стародавній рів і знайшов деякі речі XII ст. На початку ХХ ст. археологічні розвідки на Донецькому городищі провадили В.Ю.Данилевич та Д.І.Багалій. Упродовж середини ХХ ст. археологічні дослідження під керівництвом Б.А.Шрамка дозволили встановити, що Донецьке городище являє собою багатошарову пам’ятку, що містить залишки різних археологічних культур (зокрема, бронзової доби, скіфського часу та давньоруської культури X–XII ст.). Сьогодні на території селищ Донецького городища знаходяться дачні ділянки та приватна забудова, що унеможливлює проведення тут відповідних досліджень.
Автор публікації: Рачков Євген Сергійович | м. Харків | +5 фото |
Житловий будинок "Слово" архітектура Житловий будинок "Слово"м. Харків, вул. Культури, 9, літ. "А-5" Будинок був центром творчого життя Харкова. Тут жили і творили письменники, режисери, художники, більшість з яких було репресовано та розстріляно протягом 1930-х рр. Мешканці будинку називали себе "слов’янами". Протягом 1920-х рр., через брак житла в Харкові, українські письменники звернулися до радянської влади з проханням побудувати кооперативний будинок. Ця ідея виникла у літературному об’єднанні "Плуг". 1926 р. літератори створили кооператив, який очолив Остап Вишня. У вересні 1927 р. кооператив підписав з "Комунгоспом" угоду на реалізацію проєкту, а за будівництво відповідав трест "Укрпайбуд". Гроші на будівництво надавала держава, проте кожний письменник мав сплатити "пай" – протягом 15 років виплатити повну вартість своєї квартири. Проєктувати будинок доручили архітектору Митрофану Дашкевичу. У плані будинок має форму літери "С" – "Слово". Пластичні фасади, виконані у формах конструктивізму, мають чітке вертикальне та горизонтальне членування. Всі елементи будинку ретельно спроєктовані – сходи, двері, територія навколо будинку та паркан. Будинок побудували з найякісніших на той час матеріалів. Він мав 5 поверхів та 5 під’їздів (у 1, 4, 5 під’їздах був цокольний поверх). У 1 і 5 під’їздах було заплановано ліфт, який додали пізніше. На даху 5 під’їзду було влаштовано солярій для засмаги. На 1 поверсі містились їдальня, дитсадок, перукарня, пральня, шевська майстерня, кочегарка і бомбосховище. Загальна кількість квартир – 66. Дві квартири на цокольному поверсі 1 під’їзду відводилися під адміністрацію. Там жили управляючий будинком та двірник зі своєю родиною. Решта квартир належала літераторам. Квартири первісно були 3-4-кімнатними з високими стелями та великими вікнами. Найбільші квартири – кутові – мали площу близько 100 кв.м. Будинок було споруджено неподалік від центру в нагірній частині Харкова на місці знесених лазаретних бараків у Барачному провулку (вул. Червоних письменників, Письменників, Ярослава Галана; нині – Літературна). У грудні 1929 р. почалося заселення будинку. Тут розмістилися зі своїми родинами понад 60 письменників. Верхівка кооперативу та кілька осіб, що приймали активну участь у будівництві, мали можливість обрати собі житло, а всі інші тягнули жереб. Біля будинку для культурного відпочинку письменників та їхніх дітей було влаштовано невеликий сквер із клумбою, дерев’яними садовими диванами, кущами бузку та каштанами. А за ним – спортивний майданчик з волейбольним полем та баскетбольними щитами. Навпроти внутрішнього двору – невеликі підсобні будівлі для господарських потреб. Будинок став центром творчого життя Харкова як столиці радянської України. Тут жили і творили Остап Вишня, Іван Багряний, Микола Куліш, Павло Тичина, Микола Хвильовий, Лесь Курбас, Анатоль Петрицький та багато інших митців. Жили вони дружньо, майже як в комуні, влаштовували творчі вечірки. У результаті сталінських репресій з 123 мешканців будинку 60 були репресовані, з них 45 – розстріляні або загинули в таборах. НКВС спустошило 40 із 63 квартир. Після Другої світової війни будинок було відремонтовано. Тут продовжували жити та працювати переважно літератори та художники. Сьогодні головний фасад будівлі виходить на вул. Літературну, короткі бічні – на вул. Культури та у сквер з дитячою площадкою. Будівля містить 63 квартири. Головний і бокові фасади покриті цементним розчином, дворовий фасад – з обличкувальної цегли без оздоблення. Інтер’єри сходових кліток прості, оздоблення відсутнє. Будинок неодноразово зазнавав перебудов. У результаті пожежі у 1930-х рр. були зруйновані високі парапети і деформована загальна архітектурна композиція всієї будівлі. За період експлуатації виконувалися роботи з реконструкції окремих приміщень під нове функціональне використання, а також поточні ремонти. Проводилися перепланування житлових приміщень, улаштування нових балконів, скління балконів, улаштування дверей з віконних прорізів, прибудови тамбурів входів, заміна дерев’яних віконних блоків на металево-пластикові. 7 березня 2022 р. будинок було пошкоджено внаслідок ракетно-артилерійського обстрілу російськими військами.
Автор публікації: Рачков Євген Сергійович | м. Харків | +12 фото |
Могила вченого-мовознавця Олександра Опанасовича Потебні та його родини Андрія Потебні і Олександра Потебні поховання Могила вченого-мовознавця Олександра Опанасовича Потебні та його родини Андрія Потебні і Олександра Потебнім. Харків, вул. Пушкінська, 108 (13 міський цвинтар) Потебня Олександр Опанасович (1835-1891) – видатний український мовознавець, філософ, теоретик літератури, фольклорист, етнограф, педагог, громадський діяч. Автор багатьох фундаментальних праць, які стали етапними в українській і загальнослов’янській гуманітарній науці. Зробив значний внесок у розвиток загального мовознавства, психолінгвістики, етимології, історичної граматики та діалектології східнослов’янських мов, порівняльно-історичного мовознавства. Потебнянські ідеї справили потужний вплив на багатьох українських та зарубіжних мовознавців, окреслили нові напрями досліджень, лишаються актуальними й у наші дні. Інститут мовознавства НАН України носить ім’я вченого з 1945 р. Народився в селі Гаврилівка (тепер – село Гришине Роменського р-ну Сумської обл.) у родині маломаєтних дворян. Здобувши загальну освіту, вступив до Харківського університету з метою вивчення правознавства, але за рік перейшов на історико-філологічний факультет. У 1861 р. захистив магістерську дисертацію «Про деякі символи в слов’янській народній поезії» і став ад’юнктом Харківського університету, згодом – доцентом кафедри слов’янського мовознавства та секретарем історико-філологічного факультету. З 1875 р. – професор кафедри російської мови та словесності Харківського університету. Один із засновників Харківського історико-філологічного товариства (очолював його в 1877–1890 рр.), очільник Харківської філологічної школи. Член-кореспондент Петербурзької академії наук (з 1875). Показав, що мова виступає єдино властивим для кожного народу способом сприймати й осмислювати світ. Людина розвивається завдяки впливові мови на її свідомість. Заклав підвалини східнослов’янської діалектології як самостійної галузі досліджень. Першим систематизував ознаки української мови, що відрізняють її від інших слов’янських мов. Філософія мови дослідника скеровувала його пошуки в галузях народної та літературної творчості. Ученого цікавили такі складники культури, як обряди, міфи, поетичний фольклор. Спадщина О.О.Потебні обіймає й суспільно-політичні питання, зокрема теорію нації. Націоналізм він витлумачував як світогляд, що визнає і шанує національне розмаїття людства. Протестуючи проти національного гноблення, обґрунтовував право кожного народу розвивати свою культуру рідною мовою. Бажаючи довести, що всі мови мають невичерпні виражальні можливості, першим переклав українською мовою славетну поему Гомера «Одіссея». У Харкові є вулиця, яка названа на честь О.О.Потебні (колишня вул. Підгорна). Саме тут, в будинку №4, понад двадцять років мовознавець жив і працював. Його старший син – Олександр (1868-1935) – закінчив фізико-математичний факультет Харківського університету і став відомим інженером-технологом. Молодший син – Андрій (1870-1919) – став ботаніком-мікологом. Він заснував і став першим завідувачем відділу фітопатології Харківської обласної сільськогосподарської дослідної станції. Значний внесок зробив у вивченні біологічного різноманіття грибів Харківщини. Батько та сини поховані на 13-му міському цвинтарі Харкова.
Автор публікації: Рачков Євген Сергійович | м. Харків | +4 фото |
Пам'ятник поету Тарасові Григоровичу Шевченку пам’ятник | пам’ятний знак | міська скульптура Пам'ятник поету Тарасові Григоровичу Шевченкум. Харків, вул. Сумська, 35 На початку 1930-х рр. було оголошено кілька конкурсів на кращий проєкт пам’ятника Т.Шевченку в Харкові, який був столицею Української Соціалістичної Радянською Республіки. Зрештою, у 1933 р. було визначено переможця – проєкт скульптора М.Манізера та архітектора Й.Лангбарда. Пам’ятник Кобзарю вирішили встановити у міському саду на місці іншого пам’ятника – В.Каразіну, засновнику Харківського університету (пам’ятник В.Каразіну було перенесено до історичної будівлі Харківського університету на вул. Університетській). Планування майдану навколо пам’ятника Т.Шевченку та алей саду здійснив Й.Лангбард. Скульптуру поета відлили з бронзи у ленінградських майстернях заводу КНАП (Комбінат наочної агітації та пропаганди). Працюючи над образом Т.Шевченка та миколаївського солдата, М.Манізер використав фотопортрети, посмертну маску та графічні автопортрети Кобзаря 1850-х рр. Для створення інших образів були запрошені актори харківського театру «Березіль». Наприклад, Н.Ужвій позувала для скульптури Катерини, А.Бучма – помираючого гайдамаки і кріпака із жорном, О.Сердюк – гайдамаки з косою і бунтаря, який рве пута, І.Мар’яненко – зв’язаного запорожця, С.Коваль – наймички, яка тримає граблі та ціпок, Р.Івицький – червоноармійця. Для скульптури комсомолки-робфаківки позувала робітниця харківського заводу «Червоний Жовтень», краща піонервожата міста Н.Гордієнко. Пам’ятник виготовлено із залізобетону, бронзи та граніту. Він являє собою архітектурно-скульптурний ансамбль. Бронзові статуї тоновані оліфою і сірим графітом. Важливою з художнього боку є архітектурна частина пам’ятника. Вона складається з триступінчастого стилобату і вертикального постаменту складної форми. Своєю чергою постамент складається з трикутного пілону та інших пілонів у формі паралелепіпедів різної висоти. Постамент виготовлений із залізобетону, та обкладений брилами полірованого лабрадориту. Статуя поета виконана у три натуральних величини та піднята на трикутний пілон. Навколо трикутного пілону по спіралі встановлені прямокутні пілони, на яких розміщено 16 бронзових скульптур (виконані у дві натуральних величини), що уособлюють боротьбу українського народу за свободу. Представлені образи об’єднані в кілька груп: 1) нижче усіх розміщена група «Поневолена Україна», що складається з образів Катерини, пораненого селянина, гайдамаки з косою, заколотника, що рве пута, і зв’язаного запорожця; 2) друга група уособлює кріпацьку Україну часів Миколи І та складається з образу наймички, що несе ціпок і граблі, мірошника, який тримає на плечах жорна, і рекрута російської армії; 3) третя група втілює типи революції 1905-1907 рр. і представлена образами робітника з поламаним древком прапора та студента; 4) четверта група образів присвячена більшовицькому збройному перевороту 1917 р. та складається з постатей робітника з гвинтівкою і матроса, який вітає безкозиркою перемогу «Жовтневої революції»; 5) остання група репрезентує образи 1930-х рр. – вартового червоноармійця, селянина-тракториста, робітника з прапором і комсомолки з книгою. Між постаттю робітника і високим пілоном відтворено колесо трактора, що символізує «технічний прогрес на селі» 1930-х pp. Урочисте відкриття пам’ятника Т.Шевченку відбулося 24 березня 1935 р. Пам’ятник став одним із найкращих творів монументального мистецтва, присвячений Кобзарю, та впізнаваним символом Харкова. У роки Другої світової війни пам’ятник зазнав пошкоджень – на деяких скульптурах залишилися сліди від куль, а на плитах полірованого граніту – від снарядів. У серпні 1943 р. біля пам’ятника Т.Шевченку відбувся перший мітинг з нагоди звільнення Харкова від німецько-фашистських загарбників. Косметична реставрація пам’ятника проводилася у 1946 р., 1987 р. і 2006 р. Від пізньорадянських часів та до сьогодні частина Саду імені Шевченка, навколо пам’ятника Кобзарю, слугує традиційним місцем святкувань із нагоди річниць Т.Шевченка та проведення різноманітних культурно-масових заходів. Крім того, наприкінці 1980-х – на початку 1990-х рр. навколо пам’ятника відбувалися маніфестації політичних опонентів радянського режиму. Під час Помаранчевої революції (2004 р.) та Єврореволюції (2013-2014 рр.) частина Саду імені Шевченка, навколо пам’ятника Кобзарю, стала місцем маніфестацій і зборів проєвропейських суспільно-політичних сил. У березні 2022 р., щоби убезпечити пам’ятник він ворожих бомбардувань та обстрілів в умовах російсько-української війни, його обклали мішками з піском, дерев’яними конструкціями та накрили захисною сіткою.
Автор публікації: Рачков Євген Сергійович | м. Харків | +15 фото |
Благовіщенський собор культова споруда Благовіщенський соборм. Харків, вул. Різдвяна, 12 Благовіщенський храм – кафедральний собор Харківської і Богодухівської єпархії Української Православної Церкви (у ЗМІ також трапляється назва Українська Православна Церква Московського патріархату). Він розрахований на 4 тис. осіб, є найбільшим кафедральним собором Східної Європи. Перша дерев’яна церква на цьому місці була споруджена не пізніше 1659 р., одночасно із забудовою північної частини Залопанської слободи, і була знищена пожежею 1738 р. Упродовж 1789–1794 рр. на цьому місці було збудовано кам’яний храм (арх. П.Ярославський), що являв собою типовий приклад раннього класицизму. Протягом 1836–1839 рр. були прибудовані бокові вівтарі Іоанна воїна і Св. великомучениці Варвари. У 1881 р. з благословення архієпископа Амвросія (Ключарьова) почалося будівництво нового храму, який розмістився трохи північніше старого (арх. М. Ловцов). Собор освячено 1901 р., з 1946 р. він має статус кафедрального. Соборна частина храму копіює візантійські канони, дзвіниця виконана в псевдоготичному стилі. План виконаний за зразком тринефного шестистовпного храму. Багатоярусна вертикаль дзвіниці з пучками колонок у кутках протипоставлена масиву соборної частини з щільно згрупованими барабанами. Оригінальний елемент – закрита обхідна галерея навколо центральної апсиди. Багатство архітектурних форм, деталей, оздоблень, поліхромне вирішення фасадів у вигляді рядів цегляної кладки і смуг світлої штукатурки, надають будівлі мальовничого вигляду. Стіни собору в інтер’єрі покриті монументальним розписом. Собор включає основний п’ятиголовий об’єм і 80-метрову дзвіницю, є однією з найбільших споруд у місті та архітектурною домінантою зарічного району. У Благовіщенському соборі знаходяться чудотворні мощі Святителя Мелетія (Леонтовича) – одного із небесних покровителей Слобожанщини. У середині 1940-х рр. сюди перевезли із Мгарського Свято-Преображенського монастиря мощі святителя Афанасія. У 1993 р. у соборі упокоїлися мощі Св. мученика Олександра (Петровського), канонізованого того самого року. У 2011 р. у соборі поховано митрополита Харківського і Богодухівського Никодима (Руснака). У 2009 р. будівля увійшла до переліку «Семи чудес Харкова». Її зменшена копія (масштаб 1:25) встановлена 2009 р. на майдані Архітекторів (скульптор С.Гурбанов). На території собору неодноразово виникали пожежі. У 1997 р. за нез’ясованих обставин відбулося загоряння верхньої частини куполу дзвіниці, що створило загрозу її руйнування. У січні 2022 р. пам’ятка опинилася під загрозою знищення внаслідок пожежі в одній з прилеглих господарчих споруд. 23 січня 2024 р. будівля собору зазнала пошкоджень, зумовлених дією вибухової хвилі внаслідок російської ракетної атаки на Холодногірський район Харкова (вибито вікна та вітражі та пошкоджено оздоблення храму).
#кафедральний собор #православний храм Автор публікації: Доценко Марія Ігорівна | м. Харків | +5 фото |
Покровський собор культова споруда Покровський соборм. Харків, вул. Університетська, 8 Був зведений і освячений в 1689 р. на кошти козаків, що мешкали в Клочківській слободі, і входив до складу фортечних споруд. Автор невідомий. На думку деяких дослідників, це міг бути І. Зарудний. До 1726 р. собор був парафіяльною церквою Харківської фортеці. Згодом увійшов до складу Харківського першокласного училищного Свято-Покровського монастиря. Деякий час храм виконував роль кафедрального собору та колегіумського храму (1727, 1799–1815). Служив усипальницею династії харківських полковників Донець-Захаржевських. У 1843 р. у соборі був похований герой Франко-російської війни 1812 р. генерал кавалерії В. Орлов-Денисов. З 1846 р. храм належав Архієрейському будинку. Після Жовтневого перевороту 1917 р. собор був закритий, а його приміщення віддані під експозицію та сховища історичного музею. У 1960-х рр. розпочалася відбудова пам’ятки архітектури у первісному вигляді (архітектор В. Нетечинський). Під керівництвом архітектора В. Корнеєвої відбудовано дерев’яну галерею-опасання. Куполи були покриті міддю. У 1989 р. будівлю повернено церкві. Наразі собор належить Українській Православній Церкві (у ЗМІ також трапляється назва Українська Православна Церква Московського патріархату). Собор тричастний у плані. Середній восьмерик орієнтований довгою стороною перпендикулярно поздовжньої осі будівлі. Нижня церква перекрита склепінням. Бічні верхи холодної церкви з двома заломами, середній – з трьома. У першому ярусі будинок оточений відкритою аркадою-галереєю. Фасади храму оформлені напівколонами з перехопленням, а вікна – багатолопатевими фігурними фронтончиками. В інтер’єрі бічні верхи об’єднані з центральними широкими і високими арками, завдяки чому висотно розкритий простір знаходить єдність. Гра пластичних обсягів, контраст вертикальних і горизонтальних ліній надають будівлі красу і величність. Кам’яний Покровський собор побудований за зразком дерев’яних церков. У його архітектурі органічно поєднуються українське бароко та православне храмове зодчество. У 2009 р. будівля увійшла до переліку «Семи чудес Харкова». Її зменшена копія (масштаб 1:25) встановлена на майдані Архітекторів.
Автор публікації: Шевелєва Аліна Олексіївна | м. Харків | +7 фото |
Свято-Антоніївська церква культова споруда Свято-Антоніївська церквам. Харків, вул. Університетська, 25 Храм було закладено в 1823 р. Його авторами були арх. С. Татищев, Є. Васильєв, А. Тон, Д. Калашников. На будівництво церкви університетом було виділено 12 тис. крб. 25 квітня 1831 р. церкву було освячено на честь преподобного Антонія Великого, покровителя ченців і учнів, день пам'яті якого святкувався 17 січня і співпадав із днем урочистого відкриття Харківського університету. Храм прикрашали ікони роботи академіків живопису В. Боровиковського та О. Венеціанова. Храм є найстарішою університетською православною церквою в Україні. До 1853 р. тут співав архієрейський хор, потім утворився хор зі студентів; з 1875 р. в церкві співав найкращий у Харкові хор Літинського, а з 1885 р. – хор Туроверова. З університетського хору в 1920 р. виник Державний український хор, якому пізніше було присвоєно ім’я М. Леонтовича. У 1921 р. храм закрили, з 1924 р. у приміщенні церкви розмістився студентський клуб Харківського інституту народної освіти. Після Другої світової війни будівлю (без купола) було відновлено за проєктом арх. О. Окуліч-Казаріної. У 1964 р. її було переобладнано під кінотеатр «Піонер» (пізніше – «Юність»). Упродовж 1990–2000-х рр. тут діяв Український культурний центр, потім будівля тривалий час була занедбаною. У 2000 р. було відроджено Свято-Антоніївську релігійну громаду. З 2002 р. у холі Центральної наукової бібліотеки Харківського національного університету імені В. Н. Каразіна, що знаходиться поруч із будівлею церкви, було відновлено богослужіння. Згодом їх почали проводити в будівлі храму. 2 березня 2022 р. будівля церкви постраждала внаслідок російського ракетного удару (було вибито шибки з рамами та пошкоджено церковне оздоблення).
#університетська церква #православний храм Автор публікації: Шевелєва Аліна Олексіївна | м. Харків | +5 фото |
Харківська хоральна синагога культова споруда Харківська хоральна синагогам. Харків, вул. Григорія Сковороди (раніше – Пушкінська), 12 Харківська хоральна синагога – центральна синагога Харкова. Вона розрахована на 1000 осіб і претендує на статус найбільшої синагоги в Україні та другої за розмірами (після будапештської) в Європі. Перший молитовний будинок на місці сучасної синагоги існував упродовж 1867–1910 рр. і розташовувався у придбаному на кошти банкірського дому А. та Л. Рубінштейнів приватному міському особняку, збудованому у стилі класицизм (архітектор – П. Ярославський). Інтенсивне використання приміщення вірянами призвело до необхідності збудувати нову та більшу будівлю. Сучасну будівлю синагоги було споруджено упродовж 1910-1913 рр. за проєктом архітектора Я. Гевірца, її зведенням керували архітектори В. Фельдман та М. Піскунов. Культова споруда презентує мотиви східної архітектури та форми романського стилю. Висота її куполу складає 42 м, залу – 30 м, даху – 25 м, довжина бічного фасаду – 50 м, загальна площа понад 2 тис. м². Через необхідність дотримання архітекторами вимог Російської імперії щодо віддаленості синагоги на 100 саженів (213 м) від православного (Миколаївського) храму, будівля синагоги розташована у глибині земельної ділянки та віддалена від червоної лінії вулиці. Культова споруда відразу зайняла помітне місце у панорамі Харкова, що відкривається у східному напрямку, оскільки знаходиться на вершині крутого схилу, що веде до р. Харків. У 1923 р. «на прохання єврейських трудящих» синагогу було зачинено, а в її приміщеннях розмістили «Єврейський робітничий клуб імені Третього Інтернаціоналу», що діяв до 1941 р. Упродовж 1941–1945 рр. у будівлі розміщувався дитячий кінотеатр. Після нетривалого поновлення діяльності єврейської громади Харкова (1945–1949 рр.) приміщення синагоги було передано Добровільному спортивному товариству «Спартак». У 1990 р. будівлю було передано єврейській громаді Харкова. Після пожежі 1998 р. будівлю було відреставровано (архітектор – В. Новгородов) та відкрито для богослужінь у 2003 р.
Автор публікації: Доценко Марія Ігорівна | м. Харків | +8 фото |
Меморіал жертвам Голокосту у Прохорівському сквері
Пам'ятник Григорію Савичу Сковороді
Пам'ятник Григорію Савичу Сковороді
Скульптурна композиція "Закохані"
Скульптурна композиція "Вогонь знань"
Пам'ятний знак 50-й паралелі
Меморіал воїнам-інтернаціоналістам
Пам'ятний знак В.М.Еллану-Блакитному
Пам'ятний знак воїнам, що загинули в Афганістані
Пам’ятник Олександру Михайловичу Ляпунову
Пам’ятник Дмитру Івановичу Багалію
Успенський собор
Пам'ятник П.Г.Грабовському
Меморіальна дошка на честь Н.І.Ахієзера
Меморіальна дошка на честь О.Т.Гончара
Пам'ятник Незалежності України
Пам'ятник Незалежності "Україна, що летить"
Пам'ятник Петру Петровичу Гулаку-Артемовському
Пам'ятник Івану Сірку
Пам’ятник репресованим кобзарям
Пам’ятний знак на честь 2000-річчя Різдва Христового
Пам'ятний знак на честь 200-річчя Харківської Єпархії
Меморіальна дошка на честь В.С.Стуса
Скульптурна композиція "Минуле, теперішнє та майбутнє Медицини та Медичної освіти"
Скульптурна композиція "Скрипаль на даху"
Пам'ятний знак загиблим воїнам-афганцям на Алеї пам'яті 270 воїнів-інтернаціоналістів
Пам’ятник жителям Московського (Салтівського) району міста Харкова, що загинули у німецько-радянській війні, Афганістані та під час ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС
Фестиваль "Золотий Скіф"
Художній маркований конверт "Харківський національний університет ім. В.Н.Каразіна. 200 років"
Державний музей природи Харківського національного університету імені В.Н.Каразіна
Художній маркований конверт "Свято-Покровський монастир м. Харків"
Поштова марка "Харкову – 350"
Художній маркований конверт "Національна юридична академія України ім. Ярослава Мудрого"
Художній маркований конверт "В.Н.Каразін (1773–1842)"
Художній маркований конверт "Харків. Будинок державної промисловості"
Художній маркований конверт "Харківський метрополітен. Станція "Університет""
Художній маркований конверт "Харківський метрополітен. Станція "Київська""
Меморіальна дошка на честь Д.І.Багалія
Меморіальна дошка, присвячена зустрічі П.Гулака-Артемовського та А.Міцкевича в Харкові
Меморіальна дошка на честь Івана Яковича Франка
Меморіальна дошка на честь Б.О.Чичибабіна
Меморіальна дошка на честь Б.О.Чичибабіна
Меморіальна дошка на честь Я.І.Шнєе
Меморіальна дошка на честь Дмитра Івановича Яворницького
Будівля Грецької церкви Святої Трійці
Харківський музей Голокосту
Будинок, де містився центр таємного грецького товариства «Філікі Етерія»
Козацькі пісні Дніпропетровщини
Традиція гуцульської писанки
Традиція приготування ет аяклак (караїмський пиріжок з м’ясом). Досвід караїмів Мелітополя
Традиція обряду "Водіння Куста" у селі Сварицевичі Дубровицького району Рівненської області
Традиція декоративного розпису села Самчики
Олешнянське гончарство Чернігівщини
Художнє дереворізьблення Чернігівщини
Гуцульська коляда та плєси Верховинського району Івано-Франківської області
Звичай виконувати танець Аркан з Ковалівкою в Печеніжинській ОТГ
Створення об’ємної сферичної різдвяної звізди села Мацьковичі
Комплекс будівель Харківського університету: корпус юридичного факультету
Знання і практики приготування сахновщинського короваю
Могила письменника Григорія Федоровича Квітки-Основ'яненка
Могила поета Петра Петровича Гулака-Артемовського
Могила драматурга, актора і режисера Марка Лукича Кропивницького
Могила художника Сергія Івановича Васильківського
Комплекс будівель Харківського університету: корпус хімічного факультету
Комплекс будівель Харківського університету: будинок губернатора, в якому було відкрито університет
Комплекс будівель Харківського університету: корпус фізичного факультету
Комплекс будівель Харківського університету: бібліотека
Донецьке городище, селища А, Б, В
Житловий будинок "Слово"
Могила вченого-мовознавця Олександра Опанасовича Потебні та його родини Андрія Потебні і Олександра Потебні
Пам'ятник поету Тарасові Григоровичу Шевченку
Благовіщенський собор
Покровський собор
Свято-Антоніївська церква
Харківська хоральна синагога
Дмитрівська церква
Лютерансько-католицька каплиця
Харківська соборна мечеть