Декоративний розпис села Самчики як різновид українського декоративно-ужиткового мистецтва зародився на межі XVIII – XIX ст. Самчиківським орнаментом спершу прикрашали стіни хат, а згодом – посуд, одяг тощо. Розпис вважався оберегом від нечистої сили. У розписі основне місце займають фантастичні рослинні орнаменти геометричної форми.

Самчиківські майстри використовують різноманітні кольори, від теплих до холодних, що робить малюнки чіткими та насиченими. Найбільш поширеними кольорами є жовтий, червоний, синій, зелений, фіолетовий та чорний. Разом із тим для кожного малюнка притаманний певний об’єднувальний колір.

Оригінальною є сюжетна композиція малюнків, основою якої слугують українські традиції та фольклор. Майстри часто зображують дерева (райське, чудесне, казкове, хресне, світове тощо), птахів (лелеки, журавлі, ворони, горобці тощо), тварин, значно рідше – людей, але в незвичному вигляді. Самчиківський розпис має площинний орнамент, тобто його зображують на плоскій або нерівній поверхнях. Майстри не прагнуть до ідеального малюнка: лінії не повинні бути ідеальними, а кола – правильної круглої форми, натомість вони мають бути дещо незграбними та легкими. Малюнок звужується до верхнього краю (знизу розміщуються великі елементи, а зверху – дрібні).

• Тип об'єкта: Традиція
• Дата утворення: 0000
• Вид об'єкта: Нематеріальна культурна спадщина
• Категорія обліку: Пам’ятка національного значення
• Стан об'єкта: Невизначено
• Правове регулювання: Включено до Національного переліку елементів нематеріальної культурної спадщини України (Наказ МКІП від 04.07.2019 № 510). Охоронний номер 015.нкс.
• Бібліографія:
  • Кириченко М. А. Український народний декоративний розпис. Київ, 2006.
  • Костюк Я. Походження самчиківського розпису, його сучасний стан та символіка. Науковий блог. Національний університет "Острозька академія". URL: https://naub.oa.edu.ua/2014/pohodzhennya-samchykivskoho-rozpysu-joho-suchasnyj-stan-ta-symvolika/
  • Фото: Самчики - мистецька “родзинка” України. URL: https://gorodocka-gromada.gov.ua/news/1540213773/
  • Фото: Традиція декоративного розпису села Самчики. Автентична Україна. URL: https://authenticukraine.com.ua/blog/tradicia-dekorativnogo-rozpisu-sela-samciki

#традиційні ремесла   

Автор публікації: Турчан Варвара Олександрівна

Глиняний посуд олешнянських гончарів відомий здавна та отримав поширення в різних регіонах України і навіть закордоном. Свого часу в с. Олешня з’явилася перша земська гончарня, в якій розміщувалися трьохповерховий горен, випалювальна сковорода, пристосування для розмелювання глини на жорнах, відбілювання глини, підсушки готових виробів, стояли круги для виготовлення посуду, знаряддя для ліплення різноманітних фігур. Початково в с. Олешня працювала школа-майстерня для підлітків і дорослих, потім – артіль, а протягом 1970-1980-х рр. – цех із виробництва гончарного посуду та сувенірної продукції.

Олешнянські майстри традиційно декорують глиняний посуд, використовуючи техніки гравірування, ліплення, штампування, димлення тощо. Часто використовується рельєфний та ліпний орнаменти. Переважаючими кольорами є білий, чорний, синій, зелений та жовтий. Характерною ознакою олешнянської кераміки є видовжена округла форма посуду та силуети з плавними лініями.

Дослідники відзначають, що кілька десятиліть тому в с. Олешня налічувалось більше 15 майстрів, які постійно займалися виготовленням гончарних виробів. Натомість сьогодні кількість майстрів є незначною, переважно це люди похилого віку.

• Тип об'єкта: Традиція
• Дата утворення: 0000
• Вид об'єкта: Нематеріальна культурна спадщина
• Категорія обліку: Пам’ятка національного значення
• Стан об'єкта: Інше (вказати власноруч)
• Правове регулювання: Включено до Національного переліку елементів нематеріальної культурної спадщини України (Наказ МКІП від 04.07.2019 № 510). Охоронний номер 016.нкс.
• Бібліографія:
  • Моніторинг щодо стану життєздатності елементів НКС, внесених до Національного переліку нематеріальної культурної спадщини України. "Олешнянське гончарство Чернігівщини". URL: https://uccs.org.ua/novyny/oleshnianske-honcharstvo-chernihivshchyny/
  • "Олешнянське гончарство Чернігівщини" (Чернігівська обл., Ріпкинський район, с. Олешня). Чернігівський обласний центр народної творчості. URL: https://www.youtube.com/watch?v=Jym7pbTL0w8
  • Тіток А. Найстарший гончар країни живе на Чернігівщині. Суспільне. URL: https://suspilne.media/3521-najstarsij-goncar-kraini-zive-na-cernigivsini/
  • Фото: Випуск 16. Олешнянське гончарство Чернігівщини. Національна історична бібліотека України. URL: https://nibu.kyiv.ua/exhibitions/717/
  • Фото: Олешнянське гончарство Чернігівщини. Миколаївський обласний центр народної творчості. URL: https://ocnt.com.ua/nks-osvita-shist-novix-elementiv-prezentaciya/oleshnyanske-goncharstvo-chernigivshhini-majster-ivan-bibik-7/

#традиційні ремесла   

Автор публікації: Турчан Варвара Олександрівна

Різьблення по дереву – це мистецтво, яким славилися стародавні слов’яни ще в ХІ ст. У ХVІІІ-ХІХ ст. різьблення в Україні досягло найвищого рівня розвитку. На Чернігівщині поширення отримало художнє різьблення по дереву з плоскою рельєфною технікою тригранно-виїмчастого різьблення. Зразки таких виробів ХІХ-ХХ ст. у значній кількості збереглися в музеях України (Національний музей українського народного декоративного мистецтва, Чернігівський історичний музей імені В.В.Тарновського тощо), приватних колекціях України та закордону.

Характерною особливістю різьбярів Чернігівщини було поєднання трикутних елементів виїмчастого різьблення (сливки) та використання в орнаментах солярних розеток, що символізують сонце. На виробах майстри часто зображували казкових тварин, птиць, рослинні елементи тощо. Інструменти для різьблення майстри виготовляли самостійно.

• Тип об'єкта: Традиція
• Дата утворення: 0000
• Вид об'єкта: Нематеріальна культурна спадщина
• Категорія обліку: Пам’ятка національного значення
• Стан об'єкта: Невизначено
• Правове регулювання: Включено до Національного переліку елементів нематеріальної культурної спадщини України (Наказ МКІП від 04.07.2019 № 510). Охоронний номер 017.нкс.
• Бібліографія:
  • Моніторинг щодо стану життєздатності елементів НКС, внесених до Національного переліку нематеріальної культурної спадщини України. "Художнє дереворізьблення Чернігівщини". URL: https://uccs.org.ua/novyny/monitorynh-shchodo-stanu-zhyttiezdatnosti-elementiv-nks-vnesenykh-do-natsionalnoho-pereliku-nematerialnoi-kulturnoi-spadshchyny-ukrainy-khudozhnie-derevorizblennia-chernihivshchyny/
  • Різьбярський дивосвіт Чернігівщини. Культурно-бібліографічний фронт. URL: https://bibliogr-front.4uth.gov.ua/нематеріальна-культурна-спадщина-і-війна/різьбярський-дивосвіт-чернігівщини
  • Фото: "Художнє дереворізьблення Чернігівщини". Департамент культури і туризму, національностей та релігій Чернігівської обласної державної адміністрації. URL: https://dkult.cg.gov.ua/index.php?id=406984&tp=0

#традиційні ремесла   

Автор публікації: Турчан Варвара Олександрівна

Гуцульська коляда та плєси Верховинського району Івано-Франківської області являють собою унікальні традиції святкування Різдва, які зберігаються протягом тривалого часу практично без змін. Первинне значення коляди пов’язане з дохристиянським слов’янським святом зимового сонцестояння, на честь початку нового року. З утвердженням на українських землях християнства акцент було зміщено на святкування Різдва (25 грудня за новоюліанським і григоріанським календарем, 7 січня за юліанським).

Колядуванняна на Різдво є давнім українським звичаєм. Обряд колядування на Верховинщині традиційно розпочинається на другий день Різдвяних свят (26 грудня за новоюліанським і григоріанським календарем, 8 січня за юліанським), коли громада сходиться до церкви. Після Служби Божої гуртом збираються учасники коляди – чоловіки у святкових традиційних строях, тримаючи в руках "бартку" з довгою дерев’яною ручкою (топірець, до якого ремінцем прив’язаний дзвіночок) та смушкові шапки з "трєсунками" (прикраси з бісеру та леліток). Дехто з чоловіків тримає народні музичні інструменти – трембіти, роги та скрипки. Чоловіки об’єднуються в колядницькі партії до 12 осіб (символізують 12 апостолів) та йдуть колядувати. Попереду кожної колядницької партії йде її керівник ("береза") з дерев’яним хрестом у руках. Керівник колядницької партії повинен розуміти тонкощі коляди згідно з давніми звичаєвими вимогами, знати напам’ять колядки та вмісти витанцьовувати "плєси" (ритуальні танці, що супроводжують дійство). Усі учасники колядницької партії мають слухатися керівника, який напередодні Різдвяних свят збирає свою колядницьку партію, щоби повторити коляди, віншування та навчити молодих колядників витанцьовувати гуцульські плєси.

Кожен колядницький гурт має певну територію для колядування. Коляду співають у кожній хаті та кожному члену родини. Одна коляда може тривати до 30 хвилин, а загалом колядники можуть співати в кожному домі по кілька годин. Якщо у хаті ніхто не живе, то колядують перед дверима. Колядницькі партії колядують від Різдвяних свят до Йордана (Водохреща – 6 січня за новоюліанським і григоріанським календарем, 19 січня за юліанським). На Водохреща громада сходиться до церкви на «розплєс», тобто закінчення різдвяних свят, проводи коляди. Колядницькі гурти почергово співають по одній коляді та віддають наколядоване на потреби церкви.

З метою популяризації традицій коляди та плєсів досвідчені учасники коляди навчають молодь, проводять майстер-класи. У Верховині щороку відбувається фестиваль коляди, на якому колядницькі партії демонструють свою майстерність.

• Тип об'єкта: Традиція
• Дата утворення: 0000
• Вид об'єкта: Нематеріальна культурна спадщина
• Категорія обліку: Пам’ятка національного значення
• Стан об'єкта: Невизначено
• Правове регулювання: Включено до Національного переліку елементів нематеріальної культурної спадщини України (Наказ МКІП від 28.12.2019 № 978). Охоронний номер 018.нкс.
• Бібліографія:
  • Гуцульська коляда та плєси Верховинського району Івано-Франківської області. Культурно-бібліографічний фронт.  URL: https://bibliogr-front.4uth.gov.ua/нематеріальна-культурна-спадщина-і-війна/гуцульська-коляда-та-плєси-верховинського-району-івано-франківської-області
  • Курочкін О. Різдвяне колядування. Етнографія. URL: https://ethnography.org.ua/content/rizdvyane-kolyaduvannya
  • Гуцульська коляда. Село Криворівня. YouТube. URL: https://www.youtube.com/watch?v=5ruYOHpNd1U
  • Гуцульська коляда та плєси Верховинського району Івано-Франківської області: Укрінформ. URL: https://www.ukrinform.ua/rubric-tourism/2599615-u-karpatah-znajsli-90ricnu-svitlinu-guculskoi-koladi.html
  • Фото: Ой радуйся, земле! Коляда іде! - Різдвяні традиції України. URL: https://discover.ua/inspiration/oy-raduysya-zemle-kolyada-ide-rizdvyani-tradytsiyi-ukrayiny
  • Фото: Гуцульська коляда у Криворівні 2020. Verkhovyna.life. URL: https://verkhovyna.life/events/category/winter/520/view
  • Фото: Гуцульську коляду можуть внести до нематеріальної спадщини ЮНЕСКО (опис обряду/фото). Галицький Кореспондент. URL: https://gk-press.if.ua/gutsulsku-kolyadu-mozhut-vnesty-do-nematerialnoyi-spadshhyny-yunesko-opys-obryadu-foto/#google_vignette

#усні традиції та форми вираження    #виконавське мистецтво    #звичаї    #обряди,святкування    #знання та практики   

Автор публікації: Турчан Варвара Олександрівна

Аркан з Ковалівкою являє собою чоловічий танець, що найчастіше складається з двох частин, відмінних між собою за хореографією та музичним супроводом. Перша частина – Аркан – передбачає певну послідовність рухів під музику. Аркан танцюють в колі, чоловіки кладуть руки на плечі один одному та швидко, у ритмі музики, вистукують ногами по землі. Серед виконавців існує "правило шести", коли рухи виконуються на певний рахунок (наприклад, на один – права нога йде вправо, на два – ліва нога вправо позаду правої ноги, при цьому злегка підстрибуючи, на рахунок три – права нога знову йде вправо, на чотири – стрибок на правій нозі, в цей час – ліва нога підноситься вправо вверх, на п’ять – ліва нога ступає на підлогу, на рахунок шість танцюрист злегка підстрибує на лівій нозі, в цей час права нога викидається вліво вверх і т.д.). Друга частина – Ковалівка – являє собою танець з вигуками "поводиря", що веде учасників танцю за собою. Вигуки слугують сигналами для музик змінити мелодію. Крім танцювання, чоловіки також приспівують за командою поводиря. Зазвичай, Аркан з Ковалівкою виконують на родинних святах (весіллях, хрестинах, іменинах тощо).

• Тип об'єкта: Традиція
• Дата утворення: 0000
• Вид об'єкта: Нематеріальна культурна спадщина
• Категорія обліку: Пам’ятка національного значення
• Стан об'єкта: Невизначено
• Правове регулювання: Включено до Національного переліку елементів нематеріальної культурної спадщини України (Наказ МКІП від 05.08.2020 № 2008). Охоронний номер 019.нкс.
• Бібліографія:
  • "Аркан з Ковалівкою" визнано культурною спадщиною. zbruc.eu. URL: https://zbruc.eu/node/99600
  • Димніч Н. Звичай виконувати танець "Аркан" на Прикарпатті визнали нематеріальною культурною спадщиною. Суспільне. Новини. URL: https://suspilne.media/54567-zvicaj-vikonuvati-tanec-arkan-na-prikarpatti-viznali-nematerialnou-kulturnou-spadsinou/
  • Фото: Звичай виконувати танець Аркан з Ковалівкою в Печеніжинській ОТГ внесено до Національного переліку елементів нематеріальної культурної спадщини України. Печеніжинська ОТГ. URL: https://pnotg.gov.ua/news/zvicha-vikonuvati-tanets-arkan-z-kovalivkoyu-v-pechenizhinski-otg-2020-08-11
  • Фото: "Аркан з Ковалівкою" визнано культурною спадщиною. zbruc.eu. URL: https://zbruc.eu/node/99600

#виконавське мистецтво    #звичаї    #обряди    #святкування   

Автор публікації: Турчан Варвара Олександрівна

Здавна невід’ємним атрибутом різдвяних колядницьких гуртів на Львівщині були великі об’ємні сферичні різдвяні звізди. Їх характерні особливості – великий розмір, опуклість, наявність променів-ріжок та яскраве оздоблення. Звізди в діаметрі сягають від 1,5 до 3 м. Звізда складається з наступних деталей: обручі, платівки, хрестовина, вісь, живіт, ріжки, стояк (по-іншому – нога). Ці частини звізди утворюють каркас, який оздоблюється папером або тканиною. У середині готового каркаса звізди, на осі, кріпиться дощечка з отворами для свічок чи електричних жарівок.

• Тип об'єкта: Традиція
• Дата утворення: 0000
• Вид об'єкта: Нематеріальна культурна спадщина
• Категорія обліку: Пам’ятка національного значення
• Стан об'єкта: Невизначено
• Правове регулювання: Включено до Національного переліку елементів нематеріальної культурної спадщини України (Наказ МКІП від 06.07.2022 №228). Охоронний номер 028.нкс.
• Бібліографія:
  • Нематеріальна спадщина України: звізда села Мацьковичі. Суспільне Львів. YouTube. URL: https://www.youtube.com/watch?v=MbW-jR27FNI
  • Створення об’ємної сферичної різдвяної звізди села Мацьковичі. URL: https://uccs.org.ua/novyny/stvorennia-ob-iemnoi-sferychnoi-rizdvianoi-zvizdy-sela-matskovychi/
  • Фото: Звізди братів Новаків з Дублян розходяться по всіх теренах України та за кордон. URL: https://vzhovkvi.com/kultura/zvizdy-brativ-novakiv-z-dublian-rozkhodiat-sia-po-vsikh-terenakh-ukrainy-ta-za-kordon.html
  • Фото: Історія створення об’ємної сферичної різдвяної звізди села Мацьковичі – елементу нематеріальної культурної спадщини. Департамент з питань культури, національностей та релігій. URL: https://loda.gov.ua/news/34812

#звичаї    #обряди    #святкування    #традиційні ремесла   

Автор публікації: Турчан Варвара Олександрівна

Юридичний корпус входив до комплексу будівель Харківського імператорського університету з 1909 р. Згідно з уставом 1835 р. у Харківському університеті існувало три факультети: філософський, юридичний і медичний. На початок XX ст. діяльність університету обумовлювалася уставом 1884 р. На юридичному факультеті було 12 кафедр: римського права, цивільного права і цивільного судоустрою, торгового права і торгового судоустрою, кримінального права і кримінального судоустрою, історії російського права, державного права, міжнародного права, поліцейського права, фінансового права, церковного права, політичної економії і статистики, енциклопедії права і історії філософії права. 1920-ті – початок 1930-х рр. стали часом радикальних перетворень в системі освіти України, яка виявилась єдиною з радянських республік, де університети більше ніж на десять років припинили своє існування. Юридичний факультет було ліквідовано в травні 1920 р. Починаючи з вересня 1994 р., тут знаходиться один із навчальних корпусів Української інженерно-педагогічної академії.

Чотириповерхова цегляна будівля колишнього юридичного факультету відображає відхід від класицизму. Великий скляний отвір у центрі фасаду, перекритий аркою овального контуру, а також окремі деталі фасаду мають ознаки модерну. Водночас дотримання однакової висоти карниза і верху цоколя з будівлею наукової бібліотеки Харківського університету допомогли архітектору Віктору Валеріановичу Величко (1864–1923) зберегти єдність композиції забудови. Характерні риси будівлі – залізобетонне перекриття між двома аудиторіями та прямокутний в плані корпус. Майже третину його об’єму займають вестибюль і сходи. Іншу частину приміщення займають: на першому поверсі допоміжні приміщення, а також розташовані одна над одною дві аудиторії, верхня з яких має форму амфітеатру. Головний фасад приміщення симетричний. Вхід підкреслений пілястрами стилізованого іонічного ордеру, з фронтоном.

• Тип об'єкта: Навчальний заклад
• Автор(и): Архітектор – В.В.Величко
• Дата утворення: 1909
• Вид об'єкта: Пам’ятка історії
• Категорія обліку: Пам’ятка національного значення
• Стан об'єкта: Задовільний
• Розміри: Займає ділянку площею 935,03 кв.м.
• Правове регулювання: Включено до Переліку пам`яток культурної спадщини національного значення Харківської області, занесених до Державного реєстру нерухомих пам’яток України (Постанова Кабінету Міністрів України від 03.09.2009 № 928). Охоронний номер 200002-Н.
• Бібліографія:
  • Паспорт об'єкта культурної спадщини "Комплекс будівель Харківського університету: корпус юридичного факультету". Пам'ятки культурної спадщини Харківщини. URL: http://www.pamiatky.kh.ua/
  • Фото: Паспорт об'єкта культурної спадщини "Комплекс будівель Харківського університету: корпус юридичного факультету". Пам'ятки культурної спадщини Харківщини. URL: http://www.pamiatky.kh.ua/; Харків, Університетська, 27. Wikimedia Commons. URL: https://commons.wikimedia.org/
• Пов'язаний об'єкт: Комплекс будівель Харківського університету: будинок губернатора, в якому було відкрито університет

#Харківський університет   

Автор публікації: Рачков Євген Сергійович

Одним із елементів нематеріальної культурної спадщини України є знання і практики приготування сахновщинського короваю. Зазвичай, сахновщинський коровай круглої форми (як «сонечко»), одноярусний, із золотавою скоринкою (від світлого до насиченого коричневого кольору). Існує щонайменше три способи його приготування. Перший спосіб полягає у приготуванні короваю з цільного шматка тіста, другий – з одного великого та дев’ятьох невеликих шматків тіста («косички»), третій спосіб – з трьох з’єднаних між собою «косичок». Декорують короваї по-різному. Прикраси з тіста утворюють композицію з виключно рослинних елементів: колосків, що символізують процвітання; грон калини − сім’ю; троянд − жіночу красу і кохання; дубового листя − довголіття; маків − збереження роду, оберіг від зла та інших елементів. Раніше такі короваї випікали в сільських печах, а сьогодні – в електропечах, газових духовках тощо. З випіканням короваю пов’язана низка народних прикмет і забобонів. Наприклад, не дозволяється, щоби весільний коровай готували розлучені жінки, вдови та бездітні. Коли майстрині працюють з тістом, мають думати про щось хороше, не сваритися, бо «тісто все відчуває» і коровай не пропечеться належним чином.

• Тип об'єкта: Традиція
• Дата утворення: 0000
• Вид об'єкта: Нематеріальна культурна спадщина
• Категорія обліку: Пам’ятка національного значення
• Стан об'єкта: Невизначено
• Правове регулювання: Включено до Національного переліку елементів нематеріальної культурної спадщини України (Наказ МКІП від 06.07.2022 №228). Охоронний номер 029.нкс.
• Бібліографія:
  • Знання і практика приготування Сахновщинського короваю. URL: https://uccs.org.ua/novyny/znannia-i-praktyka-pryhotuvannia-sakhnovshchynskoho-korovaiu/
  • Документальний фільм «Сахновщинський коровай». Проєкт «Дослідження традиції випікання короваю на Сахновщині». Культурна спадщина Сахновщини. YouTube. URL: https://www.youtube.com/watch?v=iuEYX7p4IrA
  • Сахновщинський коровай та традиційне харківське коцарство. URL: https://www.cultura.kh.ua/uk/news/7177-sahnovschinskij-korovaj-ta-traditsijne-harkivske-kotsarstvo
  • Фото: Леся Шикітка. URL: https://www.instagram.com/lesiashikitka/
  • Фото: Солодовнік М. Як Сахновщина у Харківській області зберігає традицію випікання короваїв. Суспільне. URL: https://suspilne.media/261059-ak-sahnovsina-u-harkivskij-oblasti-zberigae-tradiciu-vipikanna-korovaiv/
  • Фото: Харківське коцарство та сахновщинський коровай увійшли до переліку нематеріальної культурної спадщини України. URL: https://style.sq.com.ua/2022/07/09/harkivske-koczarstvo-ta-sahnovshhinskij-korovaj-uvijshli-do-pereliku-nematerialnoї-kulturnoї-spadshhini-ukraїni/

#сахновщинський коровай    #знання та практики    #традиційні ремесла   

Автор публікації: Турчан Варвара Олександрівна

Григорій Федорович Квітка-Основ'яненко (1778–1843) – письменник, драматург, літературний критик і культурно-громадський діяч, журналіст, основоположник художньої прози і жанру соціально-побутової комедії в класичній українській літературі. Народився у с. Основа біля Харкова. Походив з козацько-старшинського роду. Брав участь у заснуванні професійного театру в Харкові, у виданні першого в Україні журналу "Украинский Вестникь" (1816–1817). Був активним діячем громадського і культурного життя Харкова. Обирався членом Товариства наук при Харківському університеті. Був одним із засновників Харківського професійного театру (з 1812 – його директор), благодійного товариства (1812), Інституту шляхетних дівчат (1812), Харківської губернської бібліотеки (1838 ). Видатні твори: «Конотопська відьма» (1833), «Маруся» (1834), «Сватання на Гончарівці» (1835), «Сердешна Оксана», (1841) «Ганнуся» (1839). За його творами знято низку фільмів. Помер 20 серпня 1843 року від запалення легенів. Похований був на Холодногірському кладовищі. У 1950-х pp. могила була перенесена з ліквідованого Холодногірського на 2-ге міське кладовище. На могилі Г.Ф. Квітки-Основ'яненка встановлена надгробна плита. На плиті - мармуровий надгробок білого кольору. Напис з чолового боку надгробку: "Здесь покоится прахь Григорія Федоровича Квитки (Основьяненка) Род. 18-го Нояб. 1778-го г. Сконч. 8-го авг. 1843 г.", напис з тильного боку стели: "Анна Григорьевна Квитка урожденная Вульф род 17 мая 1800 г. Скончалась 31 января 1852 года".

• Тип об'єкта: Поховання
• Дата утворення: 1843
• Вид об'єкта: Пам’ятка історії
• Категорія обліку: Пам’ятка національного значення
• Стан об'єкта: Задовільний
• Розміри: Могила займає ділянку площею 5,28 кв.м.; надгробна плита – 2,2 х 2,4 м; надгробок – 1,9 х 0,89 х 0,53 м
• Правове регулювання: Включено до Переліку пам`яток культурної спадщини національного значення Харківської області, занесених до Державного реєстру нерухомих пам’яток України (Постанова Кабінету Міністрів України від 03.09.2009 № 928). Охоронний номер 200006-Н.
• Бібліографія:
  • Паспорт об'єкта культурної спадщини "Могила Квітки-Основ’яненка Г.Ф., письменника". Пам'ятки культурної спадщини Харківщини. URL: http://www.pamiatky.kh.ua/
  • Фото: Grave of Hryhoriy Kvitka-Osnovyanenko. Wikimedia Commons. URL: https://commons.wikimedia.org/
• Пов'язаний об'єкт: Пам’ятник Григорію Федоровичу Квітці-Основ’яненку

#Квітка-Основ'яненко    #література   

Автор публікації: Рачков Євген Сергійович

Петро Петрович Гулак-Артемовський (1790–1865) – український поет. Народився в містечку Городище на Київщині (нині - місто Черкаської обл.). У 1817 р. П.П.Гулак-Артемовський став вільним слухачем на словесному факультеті Харківського університету, а роком пізніше почав викладати в університеті та в Інституті благородних дівиць польську та французьку мови. З 1825 p., після захисту магістерської дисертації, він викладає в університеті курс російської історії та географії; одержує посаду професора на кафедрі історії. З 1838 по 1841 pp. був деканом словесного факультету, а в 1841–1849 pp. – ректором Харківського університету. П.П.Гулак-Артемовський – один із визначних українських поетів дошевченківського періоду, автор низки різноманітних творів. Найціннішими у його літературній спадщині є байки та балади. Добре відома байка "Пан та собака" була вперше опублікована в харківському журналі "Украинский вестник" у 1818 р. Набули популярності також байка "Солопій та Хівря" та інші твори поета, спрямовані проти людської скупості та хитрості, байки-гуморески "Батько та син", "Дурень і розумний". Першим в українській літературі він виступив у жанрі романтичної балади. Створена за сюжетом Й.Гете балада "Рибалка" (1827) відзначається мелодійністю та народно-пісенним колоритом мови. Багато працював над перекладами, зокрема, з польської, переклав на українську мову низку творів А.Міцкевича.

На могилі П.П.Гулака-Артемовського встановлений сірий гранітний обеліск пірамідальної форми. Напис на обеліску: "Восстановлен. 1945 г.". Біля підніжжя обеліску - чавунна надгробна плита з написом: "Памяти действительного статского советника Петра Петровича Артемовского-Гулака. Сконч. 1-го октября 1865-го года. 76 лет. Преданная жена". Раніше могила була оточена металевою огорожею. Зараз територія навколо могили оточена огорожею у вигляді гранітних пірамідальних стовпчиків, розташованих по периметру та з’єднаних ланками чавунного ланцюга.

• Тип об'єкта: Поховання
• Дата утворення: 1865
• Вид об'єкта: Пам’ятка історії
• Категорія обліку: Пам’ятка національного значення
• Стан об'єкта: Задовільний
• Розміри: Могила займає ділянку площею 62 кв.м., обеліск пірамідальної форми – 210х70х54 см, надгробна плита – 2,15х1,05 м
• Правове регулювання: Включено до Переліку пам`яток культурної спадщини національного значення Харківської області, занесених до Державного реєстру нерухомих пам’яток України (Постанова Кабінету Міністрів України від 03.09.2009 № 928). Охоронний номер 200003-Н.
• Бібліографія:
  • Паспорт об'єкта культурної спадщини "Могила поета П.П.Гулака- Артемовського". Пам'ятки культурної спадщини Харківщини. URL: http://www.pamiatky.kh.ua/
  • Фото: Могила Гулака-Артемовського П.П. Wikimedia Commons. URL: https://commons.wikimedia.org/
• Пов'язаний об'єкт: Пам'ятник Петру Петровичу Гулаку-Артемовському

#Гулак-Артемовський    #поет   

Автор публікації: Рачков Євген Сергійович

Марко Лукич Кропивницький (1840–1910) – український драматург, актор, режисер, композитор, засновник українського реалістичного театру. Народився в с. Бежбайраки Херсонської губернії (тепер – с. Кропивницьке Кіровоградської області) у родині управителя поміщицьким маєтком. Був вільним слухачем на юридичному факультеті Київського університету Св. Володимира. Протягом 1861-1871 pp. працював на різних канцелярських посадах у Бобринці і Єлизаветграді (нині – Кропивницький). Брав участь як актор і керівник у роботі аматорських театральних гуртків разом із І.К.Тобілевичем. 1871 р. переїхав до Одеси, де вступив до професійного російського театру. Протягом 1873–1874 pp. грав на харківській сцені у складі акторської трупи, де вперше була поставлена його п'єса "Дай серцю волю - заведе в неволю". 1875 р. – режисер і актор театру-товариства "Руська бесіда" в Галичині. У 1882 р. Кропивницький очолив першу українську професійну трупу, створену у Єлизаветграді, - Товариство українських акторів. Він поклав початок режисурі в українському театрі; під його керівництвом розпочали артистичну діяльність такі відомі українські актори як М.К.Садовський, М.К.Заньковецька, П.К.Саксаганський, І.О.Мар'яненко та ін. Останні 20 років свого життя (з 1890 по 1910) Марко Кропивницький жив на своєму хуторі "Затишок" (нині - недалеко від с. Сподобівка Шевченківського p-ну Харківської обл.). Тут він не лише успішно вів господарство, за що, на с/г виставці, отримав бронзову медаль, але й створив справжній культурний центр. Заснував, зокрема, початкову україномовну школу та дитячий театр, акторами якого стали його власні діти та діти селян. За своє життя драматург написав понад 40 драм ("Доки сонце зійде, роса очі виїсть", "Глитай, або ж павук" та інші), комедій, водевілів; є автором музики і віршів до своїх вистав, а також популярних пісень і романсів. У його творчому активі близько 500 ролей: Виборний ("Наталка-Полтавка" І.П.Котляревського), Карась ("Запорожець за Дунаєм" С.С.Гулака-Артемовського), Шельменко ("Шельменко-денщик" Г.Ф.Квітки-Основ'яненка) та ін.

На могилі М.Л.Кропивницького знаходиться постамент, на якому встановлено надгробок у вигляді гранітної брили та бронзового бюста драматурга (скульптор – Ф.П.Балавенський). Постамент встановлено на стилобаті на двох сходинках. На надгробку зображений хрест, а під ним напис: "Марко Лукич Кропивницький. 1840-1910". До 1975 р. могила була оточена металевою огорожею. Зараз територія навколо могили огороджена металевим ланцюгом та викладена тротуарними плитами.

• Тип об'єкта: Поховання
• Автор(и): Скульптор – Ф.П.Балавенський
• Дата утворення: 1910
• Вид об'єкта: Пам’ятка історії
• Категорія обліку: Пам’ятка національного значення
• Стан об'єкта: Задовільний
• Розміри: Загальна висота пам'ятника – 2,65 м, висота бюсту – 75 см, висота постаменту – 1,9 м. Розміри постаменту – 1,35х1,29х1,60х65 см
• Правове регулювання: Включено до Переліку пам`яток культурної спадщини національного значення Харківської області, занесених до Державного реєстру нерухомих пам’яток України (Постанова Кабінету Міністрів України від 03.09.2009 № 928). Охоронний номер 200004-Н.
• Бібліографія:
  • Паспорт об'єкта культурної спадщини "Могила M.Л.Кропивницького, драматурга, актора і режисера". Пам'ятки культурної спадщини Харківщини. URL: http://www.pamiatky.kh.ua/
  • Фото: Могила М.Л.Кропивницького. Wikimedia Commons. URL: https://commons.wikimedia.org/

#Кропивницький    #драматург    #режисер    #актор   

Автор публікації: Рачков Євген Сергійович

Сергій Іванович Васильківський (1854–1917) – український художник. Народився в м. Ізюм Харківської губернії. У 1876 р. вступив до Петербурзької Академії художеств. Уже в перших своїх роботах звертається до тем рідної природи. За картину "По Дінцю" С.І.Васильківський одержав звання художника першого ступеня, велику золоту медаль і закордонне відрядження (1886–1887). З 1888 р. до останніх своїх днів жив у Харкові. У 1900 р. у співавторстві з М.С.Самокишем видав альбом "З української старовини", який розповідав про історичне минуле України. Зробив орнаментальні розписи і три монументальних панно для Полтавського земства (1903). Протягом 1912-1917 pp. С.І.Васильківський був активним діячем літературно-художнього гуртка. Загалом створив близько 3,5 тис. творів. Найбільш відомі роботи художника: "На пасовиську", "Ромоданівський шлях", "На ярмарку", "Бій козака Голоти з татарином", "Запорожець у розвідці", "Вибори полковника Пушкаря" та ін. Своєю творчістю художник найповніше втілив кращі риси українського пейзажного живопису, також серед його робіт багато й історичних полотен, картин на побутові теми, портретів та монументальних розписів. Для його творчості характерні глибока правдивість, майстерність виконання, спокійний колорит. Перед смертю художник передав Харківському міському музею 1348 своїх творів і велику суму грошей на облаштування в музеї художнього відділу. На жаль, більшість його робіт було втрачено під час Другої світової війни. Сьогодні у різних галереях, музеях і приватних зібраннях зберігається біля 500 робіт картин митця.

Поховали C.І.Васильківського на міському Іоанно-Усікновенському кладовищі, поряд з могилами батьків (вони не збереглися). Лише в 1922 р. на могилі митця було встановлено чорний гранітний обеліск на сірому кубі, який оброблено під бучарду. Обеліск має вигляд пірамідальної композиції з двома уступами. Напис на обеліску: "Академік живопису Сергій Іванович Васильківський. Народився 17 жовтня 1854 р. Помер 8 жовтня 1917 р.". Територія навколо надгробку викладена тротуарною плиткою. Могила оточена металевою огорожею з рельєфними панно із зображенням гілки лавру (раніше металева огорожа була іншою).

• Тип об'єкта: Поховання
• Дата утворення: 1917
• Вид об'єкта: Пам’ятка історії
• Категорія обліку: Пам’ятка національного значення
• Стан об'єкта: Задовільний
• Розміри: Територія поховання – 5,45х4,6 м, металева огорожа – 0.7х3 х3 м, висота чорного гранітного обеліска – 2 м, його розміри – 0.53х0,6х0.54 м, висота уступів пірамідальної композиції – 0.9 м
• Правове регулювання: Включено до Переліку пам`яток культурної спадщини національного значення Харківської області, занесених до Державного реєстру нерухомих пам’яток України (Постанова Кабінету Міністрів України від 03.09.2009 № 928). Охоронний номер 200005-Н.
• Бібліографія:
  • Паспорт об'єкта культурної спадщини "Могила художника C.І.Васильківського". Пам'ятки культурної спадщини Харківщини. URL: http://www.pamiatky.kh.ua/
  • Фото: Могила художника C.І.Васильківського. Wikimedia Commons. URL: https://commons.wikimedia.org/

#Васильківський    #художник   

Автор публікації: Рачков Євген Сергійович

Корпус хімічного факультету (1767–1777 pp.) – північний флігель Губернаторського будинку, побудований на території, що була придбана у генерал-аншефа П.Девієва та інших осіб. Збудований в стилі раннього класицизму, архітектор невідомий. Первісно це була одноповерхова цегляна службова будівля. Після передачі її Харківському університету та проведення реконструкції з надбудовою другого поверху в 1803–1805 pp. за проєктом архітектора Є.О.Васильєва, будівля використовувалась як учбовий корпус. Частина приміщень була реконструйована під керівництвом архітектора І.Л.Вателета. Будівля була з’єднана з головним корпусом проїзною аркою. У 1908 р. проведена добудова двоповерхового (з підвалом) корпусу, в якому розміщувалися лабораторії органічної хімії. У 1980 р. було забудовано курдонер з південної сторони корпусу.

Хімічний корпус Харківського університету називався «корпусом аудиторії», тут в основному проходили лекційні та практичні заняття студентів всіх факультетів, деякий час знаходились анатомічний театр, архітектурний, технологічний, агрономічний та монцкабінет, різні лабораторії. З 1851 р. перший поверх займали фармацевтична аудиторія (2 кімнати) і хімічна аудиторія (5 кімнат). На верхньому поверсі знаходились учбові аудиторії. У різні роки у цій будівлі викладали та провадили дослідження видатні учені-хіміки: Ф.Гізе, О.Ходнєв, М.Бекетов, А.Шимков, І.Осипов, Г.Мухін, І.Францевич, М.Ізмайлов та ін. У 1930 р. при Харківському університеті було створено Інститут хімії. З 1963 р. будівлю займає Український заочний політехнічний інститут, який в 1989 р. було реорганізовано в Український інженерно-педагогічний інститут, у подальшому (1994 р.) – академію. 

Пам’ятка розташована у найстарішій частині м. Харкова. Квартал, на території якого розміщується комплекс будівель Харківського університету, обмежений лініями вулиці Університетської, площ Павлівської і Сергіївської, Соборного узвозу. Сучасна забудова кварталу має периметральний характер з розташуванням будинків різних часів побудови на "червоних" лініях і всередині кварталу: центральна частина зайнята зведеними у різні часи різноповерховими нежитловими будівлями, які входять до комплексу університетських будівель. Корпус хімічного факультету розташований праворуч від головного корпусу університету – колишнього Губернаторського будинку. Корпус хімічного факультету розміщується на ділянці з помірним ухилом у південному напрямку. Уздовж фасаду зростають листяні дерева. Триповерхова (третій поверх – мансардний) цегляна первісно «П»-подібна в плані будівля після забудови курдонеру набула прямокутну в плані форму. Східним фасадом виходить до вулиці Університетської, вхід до будівлі влаштований з боку двору. Фасад будівлі по вул. Університетській виконано лаконічно: гладкі та рустовані ділянки стін чергуються, складаючи ритм вертикальних членувань, що підкреслено пофарбуванням у різні кольори. Увінчує будівлю профільований карниз. Частково зберігся первісний вигляд інтер’єрів – цегляні склепіння стелі. Коридор другого поверху освітлює світловий ліхтар. Оздоблення приміщень різноманітне, у деяких приміщеннях технічний стан незадовільний. 

2 серпня 2018 р. у будівлі Хімічного корпусу сталася пожежа. Під час ремонту зайнялися дах та перекриття корпусу – понад 800 кв.м. Сотня рятувальників гасила вогонь майже 16 годин. Кримінальне провадження, відкрите за фактом пожежі, було закрито 2021 р. за відсутністю складу злочину. За три роки з моменту пожежі відновлення будівлі не було розпочато через відсутність необхідного фінансування.

• Тип об'єкта: Навчальний заклад
• Дата утворення: 1777
• Вид об'єкта: Пам’ятка історії
• Категорія обліку: Пам’ятка національного значення
• Стан об'єкта: Незадовільний
• Розміри: Площа – 4411,70 кв.м
• Правове регулювання: Включено до Переліку пам`яток культурної спадщини національного значення Харківської області, занесених до Державного реєстру нерухомих пам’яток України (Постанова Кабінету Міністрів України від 03.09.2009 № 928). Охоронний номер 200002-Н.
• Додаткова інформація:
  • На корпусі міститься охоронна дошка з написом: "Українська Радянська Соціалістична Республіка. Пам’ятник архітектури. Хімічний корпус 1820–1829 pp. Охороняється державою. Пошкодження карається законом" (дати на дошці вказані помилково).
• Бібліографія:
  • Паспорт об'єкта культурної спадщини "Комплекс будівель Харківського університету: корпус хімічного факультету". Пам'ятки культурної спадщини Харківщини. URL: http://www.pamiatky.kh.ua/
  • Цвєткова С. Займання пам'ятки національного значення у Харкові: поліція закрила справу. Суспільне. Новини. 
    11 серпня 2021. URL: https://suspilne.media/154956-zajmanna-pamatki-nacionalnogo-znacenna-u-harkovi-policia-zakrila-spravu/
  • Фото: Комплекс будівель Харківського університету: корпус хімічного факультету. Wikimedia Commons. URL: https://commons.wikimedia.org/
  • Фото: Цвєткова С. Займання пам'ятки національного значення у Харкові: поліція закрила справу. Суспільне. Новини. 
    11 серпня 2021. URL: https://suspilne.media/154956-zajmanna-pamatki-nacionalnogo-znacenna-u-harkovi-policia-zakrila-spravu/
• Пов'язаний об'єкт: Комплекс будівель Харківського університету: будинок губернатора, в якому було відкрито університет

#Харківський університет   

Автор публікації: Рачков Євген Сергійович

Пам’ятка розташована у найстарішій частині Харкова на території колишньої фортеці, від якої розпочалася забудова міста. В 1780 р. Харків став центром намісництва, зростало населення міста, розширювалася і його територія. З метою впорядкування забудови в 1767 р. архітекторами розроблено план забудови міста, при цьому особливу увагу приділили центру. На той час планування території колишньої фортеці набуло регулярного геометричного характеру. Основною магістраллю стала теперішня вулиця Університетська, вздовж якої розміщувалися головні будівлі губернського міста. Одним із найкрасивіших будинків був губернаторський будинок, зведений у 1767–1777 pp. за проєктом повторного застосування, розроблений московським архітектором М.Тихменьовим для Новгорода. Будівництво велося під наглядом архітектора І.Вільянова і його учня П.Ярославського. Будинок губернатора – перший в Харкові комплекс цивільних споруд в стилі раннього класицизму. Він був центром композиції комплексу будівель губернаторського маєтку. До комплексу входили, окрім головного будинку, два симетрично розташовані відносно нього корпуси з житловими і господарчими приміщеннями та конюшні. Територія була обнесена кам’яною огорожею з двома брамами з обох боків головного будинку і двома кутовими баштами - альтанками з боку схилів. Усі будівлі були збудовані з цегли і криті залізом. Покрівля головного будинку, який називали палацом, була зроблена по металевим кроквам, що було унікальним для того часу.

17 січня 1805 р. у будинку губернатора за ініціативи видатного громадського діяча В.Н.Каразіна було відкрито Харківський університет. Центральний двоповерховий корпус був реконструйований і став головним, а одноповерхові флігелі надбудували і пристосували для хімічного і фізичного факультетів. Реконструкція відбувалася за проєктом архітектора Є.Васильєва. У головному корпусі університету була розташована адміністрація. На першому поверсі розміщувалися рада і правління університету, училищний комітет, типографія тощо. Верхній поверх (17 кімнат) займав попечитель Харківського начального округу з канцелярією. У 1906 р. частина кімнат була передана для музею мистецтв. Після корінної перебудови приміщення на другому поверсі були виділені для кабінету ректора, проректорів, актового залу і залу Вченої ради, а також під квартири професорів. У кожній частині знаходились господарчі приміщення, бухгалтерія, кафедра загальної фізики. Протягом 1920–1932 pp. на базі університету було створено Вільну академію педагогічних наук, Харківський інститут народної освіти. З 1932 р. до 1958 р. у цьому будинку працював Харківський державний університет імені О.М.Горького. У 1952 р. на будинку встановлена охоронна дошка. Після переходу в 1958 р. університету в нове приміщення на майдані Дзержинського (зараз – Свободи) у головному корпусі розмістилася адміністрація Українського заочного політехнічного інституту. З 1963 р. будівлю займає Український заочний політехнічний інститут, який в 1989 р. було реорганізовано в Український інженерно-педагогічний інститут, в подальшому (1994 р.) – академію.

Головний фасад будівлі вирішений в стилі класицизму, відрізняється вишуканою пластикою і виразністю форм. По центральній осі розташований головний вхід, над ним влаштований балкон. Перший поверх виділений рустами і відділений від другого профільованим карнизом. У торцевих стінах флангових ризалітів, що звернені до головного входу, влаштовані арочні ніші з декоративними вазами. Площина стіни другого поверху декорована пілястрами. Віконні прорізи другого поверху оздоблені наличниками і сандриками. Увінчує будівлю профільований карниз. В інтер’єрах збережені окремі елементи оздоблення: ліплення, каміни з чавунними елементами, огородження сходів. В окремих приміщеннях виконане розчищення штукатурного шару так, що можна спостерігати первісне цегляне мурування.

• Тип об'єкта: Навчальний заклад
• Автор(и): Архітектори – М.Тихменьов, І.Вільянов, П.Ярославський
• Дата утворення: 1777
• Вид об'єкта: Пам’ятка історії
• Категорія обліку: Пам’ятка національного значення
• Стан об'єкта: Незадовільний
• Розміри: Площа – 1852,5 кв.м
• Правове регулювання: Включено до Переліку пам`яток культурної спадщини національного значення Харківської області, занесених до Державного реєстру нерухомих пам’яток України (Постанова Кабінету Міністрів України від 03.09.2009 № 928). Охоронний номер 200002-Н.
• Додаткова інформація:
  • Первісна планувальна схема була змінена. У лівому крилі розташовувалася велика за розміром овальна зала з колонадою, при головному вході розміщувалися парадні чотири маршові сходи. На архівних фото можна бачити, що перед головним входом у будинок був влаштований портик з трьома арочними прорізами, на завершенні якого розміщувалася велика тераса, що була огороджена парапетом з ажурною металевою огорожею. Портик був прибудований у ХІХ ст. і дотепер не зберігся. Були проведені перепланування внутрішніх приміщень, змінено оздоблення інтер’єрів. 3 боку двору до будинку виконані господарчі прибудови. У середині території розташовані дисонуючі одноповерхові господарчі споруди. Спостерігається руйнування штукатурного шару плити балкону над головним входом і в увінчувальному карнизі по центральній осі головного фасаду. Оздоблювальний шар дворових фасадів потребує відновлення, має дрібні пошкодження штукатурки, потребує звільнення від чисельних кабелів. У незадовільному стані перебувають підвальні приміщення: на стелі та стінах сліди надмірного зволоження, незадовільний стан оздоблення та полів, приямків, віконних заповнень підвальних приміщень.
  • На фасаді корпусу дві охоронні дошки (радянська та сучасна), а також 8 меморіальних дошок із написами:
  1. "У цьому будинку в 1919–1932 pp. працював громадський діяч і меценат, засновник низки художніх музеїв півдня України Микола Антонович князь Гедройц" (напис на трьох мовах: українська, польська, литовська)
  2. "Міхновський Микола Іванович 1873–1925 визначний юрист і громадський діяч виступив тут 26.02.1900 р. з програмною доповіддю «Самостійна Україна», де вперше обґрунтував концепцію і принципи створення незалежної Української держави"
  3. "У цьому будинку з 1883 по 1908 pp. працював видатний вітчизняний історик-мистецтвознавець та громадський діяч Рєдін Єгор Кузьмич 1863–1908"
  4. "В пам'ять зустрічі у грудні 1825 р. в Харкові. Адам Міцкевич, Петро Гулак-Артемовський" (напис на двох мовах: українська, польська)
  5. "17(29) січня 1805 р. у цьому будинку почав працювати Харківський університет заснований за ініціативи видатного просвітителя Василя Назаровича Каразіна"
  6. "Тут з 1862 по 1864 рік вчився великий вчений Ілля Ілліч Мечніков"
  7. "Місце барикад першого штурму, де 11/24 жовтня 1905 року під керівництвом пролетаріату революційне студентство пліч о пліч з робітниками билося проти царату"
  8. "У 1886–1886 рр. у Харківському університеті навчався видатний польський державний діяч, перший голова Другої Речі посполитої, маршал Юзеф Пілсудський (1867–1935)" (напис на двох мовах: українська, польська)
• Бібліографія:
  • Паспорт об'єкта культурної спадщини "Комплекс будівель Харківського університету: будинок губернатора, в якому було відкрито університет". Пам'ятки культурної спадщини Харківщини. URL: http://www.pamiatky.kh.ua/
  • Фото: Комплекс будівель Харківського університету: будинок губернатора, в якому було відкрито університет. Wikimedia Commons. URL: https://commons.wikimedia.org/
  • Фото: Художній маркований конверт "Дмитро Багалій. 1857-1932". Музей історії Харківського національного університету імені В.Н.Каразіна.
• Пов'язаний об'єкт: Комплекс будівель Харківського університету: корпус юридичного факультету, Комплекс будівель Харківського університету: корпус хімічного факультету, Комплекс будівель Харківського університету: корпус фізичного факультету, Комплекс будівель Харківського університету: бібліотека, Пам’ятник Василю Назаровичу Каразіну

#Харківський університет   

Автор публікації: Рачков Євген Сергійович

Корпус фізичного факультету первісно являв собою південний флігель Губернаторського будинку. Це була одноповерхова цегляна службова будівля, побудована у 1777 р. у стилі раннього класицизму. Після передачі її університету та проведення реконструкції (1803-1805 pр.) з надбудовою другого поверху за проєктом архітектора Є.О.Васильєва, використовувалась як учбовий корпус, частина приміщень була реконструйована під керівництвом архітектора І.Л.Вателета. Монументальна, у вигляді тріумфальної арки, брама з’єднала фізичний корпус університету з центральним – колишнім губернаторським палацом. Певний час у 29 кімнатах фізичного корпусу мешкали студенти, тому він отримав назву корпусу "казеннокоштних студентів". Також у різні роки в залежності від існуючого статуту в корпусі розташовувалися різні кафедри, фізико-математичний факультет (друге відділення філософського факультету), зоологічний, мінералогічний, фізичний, астрономічний та інші кабінети, декілька аудиторій, одна з них – велика фізична зберіглася дотепер. До 1906 р. у двох кімнатах розміщувався музей мистецтв, заснований В.Н.Каразіним. Пізніше будівля цілком перейшла у ведення фізико-математичного факультету. За часи існування неодноразово перебудовувалася і добудовувалася. Зокрема, у радянський час було добудовано 3-й поверх та прибудовано одноповерховий об’єм між крилами, змінено внутрішнє планування та оздоблення інтер’єрів. Територія фізичного корпусу сьогодні являє собою закритий двір, покритий асфальтом і тротуарною плиткою (з чисельними провалами, ямами та пошкодженнями). У середині території розташовані дисонуючі одноповерхові господарчі споруди. У деяких приміщеннях на стелі сліди замокань, зафіксовано незадовільний стан оздоблення та полів.

• Тип об'єкта: Навчальний заклад
• Дата утворення: 1777
• Вид об'єкта: Пам’ятка історії
• Категорія обліку: Пам’ятка національного значення
• Стан об'єкта: Незадовільний
• Розміри: Площа – 3318,15 кв.м
• Правове регулювання: Включено до Переліку пам`яток культурної спадщини національного значення Харківської області, занесених до Державного реєстру нерухомих пам’яток України (Постанова Кабінету Міністрів України від 03.09.2009 № 928). Охоронний номер 200002-Н.
• Додаткова інформація:
  • На фасаді міститься охоронна дошка, а також меморіальна дошка з барельєфом і написом: "Андреев Георгій Якович. 1910-1978. Видатний організатор виробництва і науки, доктор технічних наук, професор, заслужений працівник Вищої школи України, у 1964-1978 роках ректор Українського заочного політехнічного інституту".
• Бібліографія:
  • Паспорт об'єкта культурної спадщини "Комплекс будівель Харківського університету: корпус фізичного факультету". Пам'ятки культурної спадщини Харківщини. URL: http://www.pamiatky.kh.ua/
  • Фото: Паспорт об'єкта культурної спадщини "Комплекс будівель Харківського університету: корпус фізичного факультету". Пам'ятки культурної спадщини Харківщини. URL: http://www.pamiatky.kh.ua/
  • Фото: Комплекс будівель Харківського університету: корпус фізичного факультету. Wikimedia Commons. URL: https://commons.wikimedia.org/
• Пов'язаний об'єкт: Комплекс будівель Харківського університету: будинок губернатора, в якому було відкрито університет

#Харківський університет   

Автор публікації: Рачков Євген Сергійович