Бібліотека одного з найстаріших в Східній Європі Харківського національного університету імені В.Н.Каразіна є найбільшим книгосховищем України. Створення у Харкові університетської і першої публічної бібліотеки відіграло значну роль у розвитку освіти, науки та культури Слобожанщини. Бібліотека університету була заснована за ініціативою громадського діяча, засновника університету В.Н.Каразіна одночасно з відкриттям університету (1805 p.). У 1804 р. він придбав для потреб професури і студентів 3219 книг і колекцію естампів. У 1805 р. для цього зібрання було відведено 5 кімнат в колишньому губернаторському будинку (вул. Університетська, 16). Книжковий фонд швидко збільшувався. Виникла необхідність розширення бібліотеки. У 1819 р. було затверджено проєкт і кошторис бібліотеки. Нове приміщення університетської бібліотеки і п’ятиярусне книгосховище (на зразок бібліотеки Страсбурзького університету) було збудоване на східній стороні вулиці Університетської, на дільниці з невеликим ухилом, на місці невеликого старого будинку хірургічно-акушерської клініки. Бібліотека неодноразово змінювала назву та підпорядкованість. Офіційний юридичний статус бібліотека одержала відповідно до першого статуту університету 1804 p. 18 січня 1805 p., на другий день після відкриття університету, відбулося перше засідання Ради, на якому із числа професорів був обраний перший бібліотекар університетської бібліотеки – професор грецької і французької словесності Я.Я.Белен де Баллю (1753–1815). 

У 1835 р. за проєктом архітектора Є.О.Васильєва на Університетській гірці, навпроти колишнього губернаторського будинку, в якому спочатку знаходилася бібліотека, збудували три нових корпуси. У центральному корпусі містилась університетська церква Св.Антонія, актовий зал, обсерваторія. У північній частині церковного корпусу розташувалась бібліотека. Приміщення її складалось з великої зали і 3-х невеликих кімнат, в одній із яких був кабінет бібліотекаря, в другій – читальня, в третій знаходилася канцелярія. Головною цінністю нової бібліотеки було книгосховище, великий трьохярусний простір, який розсікався 20 колонами. На той час фонд бібліотеки налічував близько 25 тис. томів. У 1828 р. за ініціативою ректора І.Я.Кронеберга була заснована бібліотека для студентів. Подальше підтримання порядку в бібліотеці забезпечувалось "Правилами для бібліотеки Харківського університету" 1850 р., які передбачали наявність в бібліотеці систематичного і алфавітного каталогів.

Нове приміщення для бібліотеки було збудоване в 1901–1903 pp. Цегляне двоповерхове приміщення бібліотеки будувалося за проєктом архітектора В.В.Величка в два етапи: в 1901 р. – основна, права частина, з читальним залом і абонемент, в 1903 р. – ліва, з новим книгосховищем. Композиційне рішення – фронтальне. Ліва частина добудована до закругленої частини приміщення історичного архіву, права – до університетського корпусу. Всі приміщення виконані в одному стилі та мають в плані прямокутну конфігурацію. У центральній частині розміщені: на першому поверсі – абонемент і допоміжні приміщення, на другому поверсі – читальний зал. По обидва боки від центральної частини розміщені книгосховища: праворуч – старе, ліворуч – нове. Старе книгосховище було переобладнане металевими сходами і зв’язане з бібліотекою входом. Нове книгосховище – п’ятиярусне, з металевими шафами і сходами. Композиція фасаду будинку фронтальна, симетрична. Вісь будівлі підкреслена обрамленням входу, пілястрами іонічного ордеру і трикутним фронтоном. Перший поверх – рустований і відділений від другого поясом, який є загальним для будинків бібліотеки і книгосховища. Напівциркульні вікна другого поверху розділені простінками з пілястрами іонічного ордеру. Увесь будинок вінчає карниз з кронштейнами. Книгосховище освітлене високими прямокутними вікнами з металевими віконними рамами, які розділені простінками з іонічними напівколонками. Фасади облицьовані світло-жовтим вапняковим тиньком, декоративні елементи мають білий колір.

Сьогодні в будинку міститься філія Центральної наукової бібліотеки Харківського національного університету імені В.Н.Каразіна, де зосереджені стародруки, книги з мистецтва. Загальний фонд бібліотеки налічує 3,4 млн. примірників. Серед них: 1 млн. 760 тис. примірників наукової літератури, 1 млн. 200 тис. примірників навчальної літератури, 50 тис. унікальних видань (17 інкунабул, понад 1000 рукописів, 300 палеотипів, прижиттєві видання класиків світової літератури, науки та культури). Фонд іноземних видань налічує більше 770 тис. примірників основними європейськими та іншими мовами. Бібліотека університету розташована вздовж вул. Університетської . З’єднана: з півночі – з історичним архівом, з півдня – колишня університетська Антонівська церква, пізніше кінотеатр "Юність", із заходу – Українська інженерно-педагогічна академія.

• Тип об'єкта: Музей | Бібліотека | Архів
• Дата утворення: 1805
• Вид об'єкта: Пам’ятка історії
• Категорія обліку: Пам’ятка національного значення
• Стан об'єкта: Задовільний
• Розміри: Площа – 3521,5 кв.м.
• Правове регулювання: Включено до Переліку пам`яток культурної спадщини національного значення Харківської області, занесених до Державного реєстру нерухомих пам’яток України (Постанова Кабінету Міністрів України від 03.09.2009 № 928). Охоронний номер 200002-Н.
• Додаткова інформація:
  • На фасаді корпусу дві охоронні дошки, а також 7 меморіальних дошок з барельєфами і написами:
  1. "У Харківському університеті в 1938–41 pp. навчався великий український письменник Олесь Гончар"
  2. "Марін Дрінов. Тут працював з 1873 до 1906 року професор Харківського імператорського університету Марін Дрінов перший Голова Болгарської академії наук"
  3. "У цій будівлі з 1909 по 1920 рік працював видатний латиський мовознавець Яніс Ендзелін 1873–1961" (напис на двох мовах: українська, латиська)
  4. "У Харківському університеті навчався видатний український історик та археолог Дмитро Іванович Яворницький (Єварницький) 7.ХІІ (26.Х) 1855. 5.VIII. 1940"
  5. "Видатному вченому славісту, етнографу, письменнику, професору Харківського університету Ізмаїлу Срезневському (1812–1880)"
  6. "У цьому будинку з 1902 по 1930 pp. працював видатний український бібліотекознавець Костянтин Іванович Рубинський (1860–1930)"
  7. "Першому попечителю Харківського навчального округу, видатному державному і громадському діячеві, сину польського народу, почесному члену Харківського Імператорського університету Северину Потоцькому (1762–1829)" (напис на двох мовах: українська, польська)
• Бібліографія:
  • Паспорт об'єкта культурної спадщини "Комплекс будівель Харківського університету: бібліотека". Пам'ятки культурної спадщини Харківщини. URL: http://www.pamiatky.kh.ua/
  • Фото: Комплекс будівель Харківського університету: бібліотека. Wikimedia Commons. URL: https://commons.wikimedia.org/
• Пов'язаний об'єкт: Комплекс будівель Харківського університету: будинок губернатора, в якому було відкрито університет

#Харківський університет    #бібліотека   

Автор публікації: Рачков Євген Сергійович

Багатошарова пам’ятка археології національного значення періоду  близько ІІ тис. до. н.е. – середина ХІІІ ст. н.е. Потужність культурного шару в середньому 0,6 м. 

Сприятливі природні умови у лісостеповій частині басейну Сіверського Дінця дозволили заснувати поселення на правому березі р. Уди в бронзову добу. У скіфський час (приблизно VI – початок V ст. до н.е.) на цьому добре захищеному місці було споруджено перші укріплення. У VIII ст. н.е. тут з’явилося слов’янське поселення. Воно існувало до початку Х ст., коли було зруйновано внаслідок вторгнення кочовиків – печенігів.

Наприкінці Х ст. для захисту феодальної держави від нападків з боку кочовиків будували укріплені міста в прикордонному лісостепу. На думку деяких дослідників, у другій половині Х ст. тут знову виникло поселення, яке швидко розвивалося та перетворилося на невелике давньоруське місто Донець. Це місто згадується в Іпатіївському літописі 1185 р. як перше давньоруське місто, яке зустрів князь Ігор Святославич на своєму шляху з половецького полону. Місто Донець було зруйновано внаслідок монгольської навали на початку XIII ст. Протягом подальшого часу місто занепадало та остаточно зникло до XVI ст.

Дослідження Донецького городища має тривалу історію. Упродовж 1830-х рр. В.В.Пассек відтворив план Донецького городища, розчистив стародавній рів і знайшов деякі речі XII ст. На початку ХХ ст. археологічні розвідки на Донецькому городищі провадили В.Ю.Данилевич та Д.І.Багалій. Упродовж середини ХХ ст. археологічні дослідження під керівництвом Б.А.Шрамка дозволили встановити, що Донецьке городище являє собою багатошарову пам’ятку, що містить залишки різних археологічних культур (зокрема, бронзової доби, скіфського часу та давньоруської культури X–XII ст.).

Сьогодні на території селищ Донецького городища знаходяться дачні ділянки та приватна забудова, що унеможливлює проведення тут відповідних досліджень.

• Тип об'єкта: Археологія
• Дата утворення: 0000
• Вид об'єкта: Пам’ятка археології
• Категорія обліку: Пам’ятка національного значення
• Стан об'єкта: Невизначено
• Розміри: Пам’ятка складається з дитинця (70 х 38 м, площа 0,22 га, що охоплює вузьку частину мису) та посаду - Селище «А» (обмежений глибоким ровом та валом, річкою Уди і Городищенським яром). Селища «Б» і «В» обмежені із заходу р. Уди, а з інших боків ярами та шосейною дорогою до м. Харкова.
• Правове регулювання: Включено до Переліку пам`яток культурної спадщини національного значення Харківської області, занесених до Державного реєстру нерухомих пам’яток України (Постанова Кабінету Міністрів України від 03.09.2009 № 928). Охоронний номер 200001-Н.
• Бібліографія:
  • Паспорт об'єкта культурної спадщини "Донецьке городище, селища А, Б, В". Пам'ятки культурної спадщини Харківщини. URL: http://www.pamiatky.kh.ua/
  • Фото: Паспорт об'єкта культурної спадщини "Донецьке городище, селища А, Б, В". Пам'ятки культурної спадщини Харківщини. URL: http://www.pamiatky.kh.ua/

#Донецьке городище   

Автор публікації: Рачков Євген Сергійович

Будинок був центром творчого життя Харкова. Тут жили і творили письменники, режисери, художники, більшість з яких було репресовано та розстріляно протягом 1930-х рр. Мешканці будинку називали себе "слов’янами".

Протягом 1920-х рр., через брак житла в Харкові, українські письменники звернулися до радянської влади з проханням побудувати кооперативний будинок. Ця ідея виникла у літературному об’єднанні "Плуг". 1926 р. літератори створили кооператив, який очолив Остап Вишня. У вересні 1927 р. кооператив підписав з "Комунгоспом" угоду на реалізацію проєкту, а за будівництво відповідав трест "Укрпайбуд". Гроші на будівництво надавала держава, проте кожний письменник мав сплатити "пай" – протягом 15 років виплатити повну вартість своєї квартири.

Проєктувати будинок доручили архітектору Митрофану Дашкевичу. У плані будинок має форму літери "С" – "Слово". Пластичні фасади, виконані у формах конструктивізму, мають чітке вертикальне та горизонтальне членування. Всі елементи будинку ретельно спроєктовані – сходи, двері, територія навколо будинку та паркан. Будинок побудували з найякісніших на той час матеріалів. Він мав 5 поверхів та 5 під’їздів (у 1, 4, 5 під’їздах був цокольний поверх). У 1 і 5 під’їздах було заплановано ліфт, який додали пізніше. На даху 5 під’їзду було влаштовано солярій для засмаги. На 1 поверсі містились їдальня, дитсадок, перукарня, пральня, шевська майстерня, кочегарка і бомбосховище. Загальна кількість квартир – 66. Дві квартири на цокольному поверсі 1 під’їзду відводилися під адміністрацію. Там жили управляючий будинком та двірник зі своєю родиною. Решта квартир належала літераторам. Квартири первісно були 3-4-кімнатними з високими стелями та великими вікнами. Найбільші квартири – кутові – мали площу близько 100 кв.м. Будинок було споруджено неподалік від центру в нагірній частині Харкова на місці знесених лазаретних бараків у Барачному провулку (вул. Червоних письменників, Письменників, Ярослава Галана; нині – Літературна).

У грудні 1929 р. почалося заселення будинку. Тут розмістилися зі своїми родинами понад 60 письменників. Верхівка кооперативу та кілька осіб, що приймали активну участь у будівництві, мали можливість обрати собі житло, а всі інші тягнули жереб. Біля будинку для культурного відпочинку письменників та їхніх дітей було влаштовано невеликий сквер із клумбою, дерев’яними садовими диванами, кущами бузку та каштанами. А за ним – спортивний майданчик з волейбольним полем та баскетбольними щитами. Навпроти внутрішнього двору – невеликі підсобні будівлі для господарських потреб.

Будинок став центром творчого життя Харкова як столиці радянської України. Тут жили і творили Остап Вишня, Іван Багряний, Микола Куліш, Павло Тичина, Микола Хвильовий, Лесь Курбас, Анатоль Петрицький та багато інших митців. Жили вони дружньо, майже як в комуні, влаштовували творчі вечірки.

У результаті сталінських репресій з 123 мешканців будинку 60 були репресовані, з них 45 – розстріляні або загинули в таборах. НКВС спустошило 40 із 63 квартир. Після Другої світової війни будинок було відремонтовано. Тут продовжували жити та працювати переважно літератори та художники.

Сьогодні головний фасад будівлі виходить на вул. Літературну, короткі бічні – на вул. Культури та у сквер з дитячою площадкою. Будівля містить 63 квартири. Головний і бокові фасади покриті цементним розчином, дворовий фасад – з обличкувальної цегли без оздоблення. Інтер’єри сходових кліток прості, оздоблення відсутнє. Будинок неодноразово зазнавав перебудов. У результаті пожежі у 1930-х рр. були зруйновані високі парапети і деформована загальна архітектурна композиція всієї будівлі. За період експлуатації виконувалися роботи з реконструкції окремих приміщень під нове функціональне використання, а також поточні ремонти. Проводилися перепланування житлових приміщень, улаштування нових балконів, скління балконів, улаштування дверей з віконних прорізів, прибудови тамбурів входів, заміна дерев’яних віконних блоків на металево-пластикові.

7 березня 2022 р. будинок було пошкоджено внаслідок ракетно-артилерійського обстрілу російськими військами.

• Тип об'єкта: Архітектура
• Автор(и): Архітектор – М.Дашкевич
• Дата утворення: 1929
• Вид об'єкта: Пам’ятка архітектури, історії
• Категорія обліку: Пам’ятка місцевого значення
• Стан об'єкта: Невизначено
• Розміри: Основні габарити будівлі: 17 х 78,1 х 36,4 м
• Правове регулювання: Житловий будинок "Слово". Жилий будинок "Слово" (1926-1929 рр., 1930-1996 рр.). Включено до Переліку пам'яток культурної спадщини місцевого значення Харківської області, занесених до Державного реєстру нерухомих пам'яток України (Наказ МКІП від 13.07.2018 № 630 та від 04.06.2020 № 1883). Охоронний номер 83-Ха та 7180-Ха.
• Додаткова інформація:
  • На фасаді будинку три меморіальні і одна інформаційна дошки:
  1. На північному фасаді ліворуч від 5-го під’їзду розміщена угорі меморіальна дошка з чорного полірованого граніту з написом: "Будинок письменників “Слово” споруджений в 1928 році за проектом арх. М. Дашкевича. В різні роки в будинку жили і працювали відомі літератори та діячі мистецтва" (0,4 х 1 м)
  2. Під нею міститься велика гранітна дошка з 123 прізвищами митців (Іван Багряний, Микола Бажан, Остап Вишня, Володимир Сосюра, Павло Тичина, Роберт Третьяков, Наталя Ужвій, Юрій Яновський та ін.) (1,85 х 1,7 м, чорний полірований граніт). У 1980-х рр. з’явилася дошка з неповним списком діячів культури, що мешкали в будинку. Сучасну дошку встановлено у 2003 р. за ініціативи Харківського обласного відділення Українського фонду культури (замість втраченої меморіальної дошки П.Г.Тичині 1970-х pp.)
  3. На північно-західному куті будинку встановлена меморіальна дошка з граніту з написом: "В цьому будинку з 1943 по 1996 pp. мешкав та працював видатний український художник-педагог, Заслужений діяч мистецтв України, професор Беседін Сергій Фотійович" (0,5 х 1 м, чорний полірований граніт, 2001 p.)
  4. На східному головному фасаді встановлена інформаційна дошка з написом: "Вулицю Галана найменовано в 1958 році ім’ям українського письменника і громадського діяча Ярослава Галана (1902-1949)" (латунь, 0,8 х 0,5 м, нижня дошка – граніт, 2015 p.)
• Бібліографія:
  • Паспорт об'єкта культурної спадщини "Житловий будинок "Слово". Пам'ятки культурної спадщини Харківщини. URL: http://www.pamiatky.kh.ua/
  • Фото: Паспорт об'єкта культурної спадщини "Житловий будинок "Слово". Пам'ятки культурної спадщини Харківщини. URL: http://www.pamiatky.kh.ua/; Будинок "Слово". Wikimedia Commons. URL: https://commons.wikimedia.org/

#будинок Слово   

Автор публікації: Рачков Євген Сергійович

Потебня Олександр Опанасович (1835-1891) – видатний український мовознавець, філософ, теоретик літератури, фольклорист, етнограф, педагог, громадський діяч. Автор багатьох фундаментальних праць, які стали етапними в українській і загальнослов’янській гуманітарній науці. Зробив значний внесок у розвиток загального мовознавства, психолінгвістики, етимології, історичної граматики та діалектології східнослов’янських мов, порівняльно-історичного мовознавства. Потебнянські ідеї справили потужний вплив на багатьох українських та зарубіжних мовознавців, окреслили нові напрями досліджень, лишаються актуальними й у наші дні. Інститут мовознавства НАН України носить ім’я вченого з 1945 р.

Народився в селі Гаврилівка (тепер – село Гришине Роменського р-ну Сумської обл.) у родині маломаєтних дворян. Здобувши загальну освіту, вступив до Харківського університету з метою вивчення правознавства, але за рік перейшов на історико-філологічний факультет. У 1861 р. захистив магістерську дисертацію «Про деякі символи в слов’янській народній поезії» і став ад’юнктом Харківського університету, згодом – доцентом кафедри слов’янського мовознавства та секретарем історико-філологічного факультету. З 1875 р. – професор кафедри російської мови та словесності Харківського університету. Один із засновників Харківського історико-філологічного товариства (очолював його в 1877–1890 рр.), очільник Харківської філологічної школи. Член-кореспондент Петербурзької академії наук (з 1875).

Показав, що мова виступає єдино властивим для кожного народу способом сприймати й осмислювати світ. Людина розвивається завдяки впливові мови на її свідомість. Заклав підвалини східнослов’янської діалектології як самостійної галузі досліджень. Першим систематизував ознаки української мови, що відрізняють її від інших слов’янських мов. Філософія мови дослідника скеровувала його пошуки в галузях народної та літературної творчості. Ученого цікавили такі складники культури, як обряди, міфи, поетичний фольклор.

Спадщина О.О.Потебні обіймає й суспільно-політичні питання, зокрема теорію нації. Націоналізм він витлумачував як світогляд, що визнає і шанує національне розмаїття людства. Протестуючи проти національного гноблення, обґрунтовував право кожного народу розвивати свою культуру рідною мовою. Бажаючи довести, що всі мови мають невичерпні виражальні можливості, першим переклав українською мовою славетну поему Гомера «Одіссея».

У Харкові є вулиця, яка названа на честь О.О.Потебні (колишня вул. Підгорна). Саме тут, в будинку №4, понад двадцять років мовознавець жив і працював. Його старший син – Олександр (1868-1935) – закінчив фізико-математичний факультет Харківського університету і став відомим інженером-технологом. Молодший син – Андрій (1870-1919) – став ботаніком-мікологом. Він заснував і став першим завідувачем відділу фітопатології Харківської обласної сільськогосподарської дослідної станції. Значний внесок зробив у вивченні біологічного різноманіття грибів Харківщини.

Батько та сини поховані на 13-му міському цвинтарі Харкова.

• Тип об'єкта: Поховання
• Дата утворення: 1891
• Вид об'єкта: Пам’ятка історії
• Категорія обліку: Пам’ятка національного значення
• Стан об'єкта: Невизначено
• Правове регулювання: "Могила вченого-мовознавця О.О.Потебні та його родини А.Потебні і О.Потебні (1891 р., 1919 р., 1935 р.). Включено до Переліку пам`яток культурної спадщини національного значення Харківської області, занесених до Державного реєстру нерухомих пам’яток України (Постанова Кабінету Міністрів України від 03.09.2009 № 928). Охоронний номер 200007-Н.
• Бібліографія:
  • Олександр Потебня. Інститут мовознавства імені О.О.Потебні НАН України. URL: https://www.inmo.org.ua/oleksandr-potebnya.html
  • Паспорт об'єкта культурної спадщини "Могила вченого-мовознавця О.О.Потебні та його родини А.Потебні і О.Потебні". Пам'ятки культурної спадщини Харківщини. URL: http://www.pamiatky.kh.ua/
  • Фото: Паспорт об'єкта культурної спадщини "Могила вченого-мовознавця О.О.Потебні та його родини А.Потебні і О.Потебні". Пам'ятки культурної спадщини Харківщини. URL: http://www.pamiatky.kh.ua/; Харків, Університетська, 27. Wikipedia. URL: https://www.wikipedia.com.ua/
• Пов'язаний об'єкт: Меморіальна дошка на честь Олександра Опанасовича Потебні

#О.О.Потебня   

Автор публікації: Рачков Євген Сергійович

На початку 1930-х рр. було оголошено кілька конкурсів на кращий проєкт пам’ятника Т.Шевченку в Харкові, який був столицею Української Соціалістичної Радянською Республіки. Зрештою, у 1933 р. було визначено переможця – проєкт скульптора М.Манізера та архітектора Й.Лангбарда. Пам’ятник Кобзарю вирішили встановити у міському саду на місці іншого пам’ятника – В.Каразіну, засновнику Харківського університету (пам’ятник В.Каразіну було перенесено до історичної будівлі Харківського університету на вул. Університетській). Планування майдану навколо пам’ятника Т.Шевченку та алей саду здійснив Й.Лангбард. Скульптуру поета відлили з бронзи у ленінградських майстернях заводу КНАП (Комбінат наочної агітації та пропаганди).

Працюючи над образом Т.Шевченка та миколаївського солдата, М.Манізер використав фотопортрети, посмертну маску та графічні автопортрети Кобзаря 1850-х рр. Для створення інших образів були запрошені актори харківського театру «Березіль». Наприклад, Н.Ужвій позувала для скульптури Катерини, А.Бучма – помираючого гайдамаки і кріпака із жорном, О.Сердюк – гайдамаки з косою і бунтаря, який рве пута, І.Мар’яненко – зв’язаного запорожця, С.Коваль – наймички, яка тримає граблі та ціпок, Р.Івицький – червоноармійця. Для скульптури комсомолки-робфаківки позувала робітниця харківського заводу «Червоний Жовтень», краща піонервожата міста Н.Гордієнко.

Пам’ятник виготовлено із залізобетону, бронзи та граніту. Він являє собою архітектурно-скульптурний ансамбль. Бронзові статуї тоновані оліфою і сірим графітом. Важливою з художнього боку є архітектурна частина пам’ятника. Вона складається з триступінчастого стилобату і вертикального постаменту складної форми. Своєю чергою постамент складається з трикутного пілону та інших пілонів у формі паралелепіпедів різної висоти. Постамент виготовлений із залізобетону, та обкладений брилами полірованого лабрадориту. Статуя поета виконана у три натуральних величини та піднята на трикутний пілон. Навколо трикутного пілону по спіралі встановлені прямокутні пілони, на яких розміщено 16 бронзових скульптур (виконані у дві натуральних величини), що уособлюють боротьбу українського народу за свободу. Представлені образи об’єднані в кілька груп: 1) нижче усіх розміщена група «Поневолена Україна», що складається з образів Катерини, пораненого селянина, гайдамаки з косою, заколотника, що рве пута, і зв’язаного запорожця; 2) друга група уособлює кріпацьку Україну часів Миколи І та складається з образу наймички, що несе ціпок і граблі, мірошника, який тримає на плечах жорна, і рекрута російської армії; 3) третя група втілює типи революції 1905-1907 рр. і представлена образами робітника з поламаним древком прапора та студента; 4) четверта група образів присвячена більшовицькому збройному перевороту 1917 р. та складається з постатей робітника з гвинтівкою і матроса, який вітає безкозиркою перемогу «Жовтневої революції»; 5) остання група репрезентує образи 1930-х рр. – вартового червоноармійця, селянина-тракториста, робітника з прапором і комсомолки з книгою. Між постаттю робітника і високим пілоном відтворено колесо трактора, що символізує «технічний прогрес на селі» 1930-х pp.

Урочисте відкриття пам’ятника Т.Шевченку відбулося 24 березня 1935 р. Пам’ятник став одним із найкращих творів монументального мистецтва, присвячений Кобзарю, та впізнаваним символом Харкова. У роки Другої світової війни пам’ятник зазнав пошкоджень – на деяких скульптурах залишилися сліди від куль, а на плитах полірованого граніту – від снарядів. У серпні 1943 р. біля пам’ятника Т.Шевченку відбувся перший мітинг з нагоди звільнення Харкова від німецько-фашистських загарбників. Косметична реставрація пам’ятника проводилася у 1946 р., 1987 р. і 2006 р. Від пізньорадянських часів та до сьогодні частина Саду імені Шевченка, навколо пам’ятника Кобзарю, слугує традиційним місцем святкувань із нагоди річниць Т.Шевченка та проведення різноманітних культурно-масових заходів. Крім того, наприкінці 1980-х – на початку 1990-х рр. навколо пам’ятника відбувалися маніфестації політичних опонентів радянського режиму. Під час Помаранчевої революції (2004 р.) та Єврореволюції (2013-2014 рр.) частина Саду імені Шевченка, навколо пам’ятника Кобзарю, стала місцем маніфестацій і зборів проєвропейських суспільно-політичних сил. У березні 2022 р., щоби убезпечити пам’ятник він ворожих бомбардувань та обстрілів в умовах російсько-української війни, його обклали мішками з піском, дерев’яними конструкціями та накрили захисною сіткою.

• Тип об'єкта: Пам’ятник | Пам’ятний знак | Міська скульптура
• Автор(и): Скульптор – М.Г.Манізер. Архітектор – Й.Г.Лангбард
• Дата утворення: 1935
• Вид об'єкта: Пам’ятка монументального мистецтва
• Категорія обліку: Пам’ятка національного значення
• Стан об'єкта: Задовільний
• Розміри: Загальна висота архітектурно-скульптурного ансамблю – 16,5 м. Діаметр круглого стилобату – 18 м. Діаметр круглої площі навколо пам’ятника – 110 м. Висота скульптури поета – 4,5-5,5 м. Загальна висота трикутного пілону під статуєю поета – 12 м. Розміри постаменту в нижній частині – 8,45 х 5,42 х 5,26 м. Площа постаменту пам’ятника – 114 кв.м. Кругла площа – 1.437 кв.м. Площа зелених насаджень – 1.277 кв.м. Майданчик ансамблю – 2.714 кв.м. Охоронна зона пам’ятника – 50 м.
• Правове регулювання: "Пам'ятник поету Т.Г.Шевченку" (1935 р.). Включено до Переліку пам`яток культурної спадщини національного значення Харківської області, занесених до Державного реєстру нерухомих пам’яток України (Постанова Кабінету Міністрів України від 03.09.2009 № 928). Охоронний номер 200014-Н.
• Бібліографія:
  • Паспорт об'єкта культурної спадщини "Пам'ятник поету Т.Г.Шевченку". Пам'ятки культурної спадщини Харківщини. URL: http://www.pamiatky.kh.ua/
  • У Харкові укріплюють пам’ятник Шевченку на захист від обстрілів. Суспільне Новини. 23 березня 2022. URL: https://suspilne.media/220688-u-harkovi-ukripluut-pamatnik-sevcenku-na-zahist-vid-obstriliv/
  • Фото: Паспорт об'єкта культурної спадщини "Пам'ятник поету Т.Г.Шевченку". Пам'ятки культурної спадщини Харківщини. URL: http://www.pamiatky.kh.ua/; Пам'ятник Тарасові Шевченку (Харків). Wikipedia. URL: https://www.wikipedia.com.ua/; Пам'ятник Тарасові Шевченку (Харків). Wikimedia Commons. URL: https://commons.wikimedia.org/

#Т.Г.Шевченко   

Автор публікації: Рачков Євген Сергійович

Благовіщенський храм – кафедральний собор Харківської і Богодухівської єпархії Української Православної Церкви (у ЗМІ також трапляється назва Українська Православна Церква Московського патріархату). Він розрахований на 4 тис. осіб, є найбільшим кафедральним собором Східної Європи. 

Перша дерев’яна церква на цьому місці була споруджена не пізніше 1659 р., одночасно із забудовою північної частини Залопанської слободи, і була знищена пожежею 1738 р. Упродовж 1789–1794 рр. на цьому місці було збудовано кам’яний храм (арх. П.Ярославський), що являв собою типовий приклад раннього класицизму. Протягом 1836–1839 рр. були прибудовані бокові вівтарі Іоанна воїна і Св. великомучениці Варвари. У 1881 р. з благословення архієпископа Амвросія (Ключарьова) почалося будівництво нового храму, який розмістився трохи північніше старого (арх. М. Ловцов). Собор освячено 1901 р., з 1946 р. він має статус кафедрального. 

Соборна частина храму копіює візантійські канони, дзвіниця виконана в псевдоготичному стилі. План виконаний за зразком тринефного шестистовпного храму. Багатоярусна вертикаль дзвіниці з пучками колонок у кутках протипоставлена масиву соборної частини з щільно згрупованими барабанами. Оригінальний елемент – закрита обхідна галерея навколо центральної апсиди. Багатство архітектурних форм, деталей, оздоблень, поліхромне вирішення фасадів у вигляді рядів цегляної кладки і смуг світлої штукатурки, надають будівлі мальовничого вигляду. Стіни собору в інтер’єрі покриті монументальним розписом.

Собор включає основний п’ятиголовий об’єм і 80-метрову дзвіницю, є однією з найбільших споруд у місті та архітектурною домінантою зарічного району.

У Благовіщенському соборі знаходяться чудотворні мощі Святителя Мелетія (Леонтовича) – одного із небесних покровителей Слобожанщини. У середині 1940-х рр. сюди перевезли із Мгарського Свято-Преображенського монастиря мощі святителя Афанасія. У 1993 р. у соборі упокоїлися мощі Св. мученика Олександра (Петровського), канонізованого того самого року. У 2011 р. у соборі поховано митрополита Харківського і Богодухівського Никодима (Руснака).

У 2009 р. будівля увійшла до переліку «Семи чудес Харкова». Її зменшена копія (масштаб 1:25) встановлена 2009 р. на майдані Архітекторів (скульптор С.Гурбанов).

На території собору неодноразово виникали пожежі. У 1997 р. за нез’ясованих обставин відбулося загоряння верхньої частини куполу дзвіниці, що створило загрозу її руйнування. У січні 2022 р. пам’ятка опинилася під загрозою знищення внаслідок пожежі в одній з прилеглих господарчих споруд. 

23 січня 2024 р. будівля собору зазнала пошкоджень, зумовлених дією вибухової хвилі внаслідок російської ракетної атаки на Холодногірський район Харкова (вибито вікна та вітражі та пошкоджено оздоблення храму).

• Тип об'єкта: Культова споруда
• Автор(и): Архітектор – М.Ловцов
• Дата утворення: 1901
• Вид об'єкта: Пам’ятка містобудування та архітектури
• Категорія обліку: Пам’ятка місцевого значення
• Стан об'єкта: Невизначено
• Правове регулювання: Включено до Переліку пам`яток культурної спадщини місцевого значення Харківської області, занесених до Державного реєстру нерухомих пам’яток України (Наказ МКІП від 04.06.2020 р. № 1883). Охоронний номер 7364-Ха.
• Бібліографія:
  • Павлова О.Г. Благовіщенський (Свято-Благовіщенський) кафедральний собор // Харківщина: енциклопедичний словник. Харків, 2014.
  • Благовещенский кафедральный собор (г. Харьков). Официальный сайт собора. История. URL: https://kharkiv-sob.church.ua/#
  • Благовіщенський собор. URL: https://www.eparchia.kharkov.ua/churchinfo/5
  • Качемцева Л. Романские и готические формы в архитектуре Харькова второй половины XIX – начала ХХ веков // Традиції та новації у вищій архітектурно-художній освіті. 2013. Вип. 2. С. 158-161.
  • Під час обстрілів у центрі міста Харкова пошкоджено Свято-Благовіщенський кафедральний собор. URL: https://www.eparchia.kharkov.ua/allphoto/newsid/3708
  • Сталася пожежа на території Благовіщенського кафедрального собору в Харкові. URL:https://news.church.ua/2022/01/12/stalasya-pozhezha-na-teritoriji-blagovishhenskogo-kafedralnogo-soboru-v-xarkovi/#2024-03-01

  ФОТО:

  • Благовіщенська церква на листівці початку ХХ ст. Вікіпедія. URL: https://uk.wikipedia.org/wiki/Свято-Благовіщенський_кафедральний_собор_(Харків)#/media/Файл:Kupechesky_spusk.jpg
  • Благовіщенський собор. Вікіпедія. URL: https://uk.wikipedia.org/wiki/ Свято-Благовіщенський_кафедральний_собор_(Харків)#/media/Файл:Blagoveschensky_Cathedral_-_01.jpg
  • Під час обстрілів у центрі міста Харкова пошкоджено Свято-Благовіщенський кафедральний собор. Харківська єпархія. URL: https://www.eparchia.kharkov.ua/allphoto/newsid/3708
  • Сталася пожежа на території Благовіщенського кафедрального собору в Харкові. ГУ ДСНС України у Харківській області. URL: https://news.church.ua/2022/01/12/stalasya-pozhezha-na-teritoriji-blagovishhenskogo-kafedralnogo-soboru-v-xarkovi/#2024-03-01
  • Україна, Харків – Благовіщенський собор. Вікіпедія. URL: https://commons.wikimedia.org/wiki/File:Украина%2C_Харьков_-_Благовещенский_собор_01.jpg

#кафедральний собор    #православний храм   

Автор публікації: Доценко Марія Ігорівна

Був зведений і освячений в 1689 р. на кошти козаків, що мешкали в Клочківській слободі, і входив до складу фортечних споруд. Автор невідомий. На думку деяких дослідників, це міг бути І. Зарудний. 

До 1726 р. собор був парафіяльною церквою Харківської фортеці. Згодом увійшов до складу Харківського першокласного училищного Свято-Покровського монастиря. Деякий час храм виконував роль кафедрального собору та колегіумського храму (1727, 1799–1815). Служив усипальницею династії харківських полковників Донець-Захаржевських. У 1843 р. у соборі був похований герой Франко-російської війни 1812 р. генерал кавалерії В. Орлов-Денисов. З 1846 р. храм належав Архієрейському будинку.

Після Жовтневого перевороту 1917 р. собор був закритий, а його приміщення віддані під експозицію та сховища історичного музею. У 1960-х рр. розпочалася відбудова пам’ятки архітектури у первісному вигляді (архітектор В. Нетечинський). Під керівництвом архітектора В. Корнеєвої відбудовано дерев’яну галерею-опасання. Куполи були покриті міддю. У 1989 р. будівлю повернено церкві. Наразі собор належить Українській Православній Церкві (у ЗМІ також трапляється назва Українська Православна Церква Московського патріархату).

Собор тричастний у плані. Середній восьмерик орієнтований довгою стороною перпендикулярно поздовжньої осі будівлі. Нижня церква перекрита склепінням. Бічні верхи холодної церкви з двома заломами, середній – з трьома. У першому ярусі будинок оточений відкритою аркадою-галереєю. Фасади храму оформлені напівколонами з перехопленням, а вікна – багатолопатевими фігурними фронтончиками. В інтер’єрі бічні верхи об’єднані з центральними широкими і високими арками, завдяки чому висотно розкритий простір знаходить єдність. Гра пластичних обсягів, контраст вертикальних і горизонтальних ліній надають будівлі красу і величність. 

Кам’яний Покровський собор побудований за зразком дерев’яних церков. У його архітектурі органічно поєднуються українське бароко та православне храмове зодчество.

У 2009 р. будівля увійшла до переліку «Семи чудес Харкова». Її зменшена копія (масштаб 1:25) встановлена на майдані Архітекторів. 

• Тип об'єкта: Культова споруда
• Автор(и): невідомий, деякі дослідники вважають архітектором І. Зарудного
• Дата утворення: 1689
• Вид об'єкта: Пам’ятка містобудування та архітектури
• Категорія обліку: Пам’ятка місцевого значення
• Стан об'єкта: Невизначено
• Правове регулювання: «Покровський монастир». Включено до Переліку пам’яток культурної спадщини місцевого значення Харківської області, занесених до Державного реєстру нерухомих пам’яток України (Наказ МКІП від 04.06.2020 р. № 1883). Охоронний номер 7450-Ха.
• Бібліографія:
  • о. Володимир (Швець), Мархайчук Н. В. Покровський (Свято-Покровський) собор // Харківщина: енциклопедичний словник. Харків, 2014.
  • ФОТО: Intercession Cathedral, Kharkiv. Wikimedia Commons. URL: https://commons.wikimedia.org/wiki/Category:Intercession_Cathedral,_Kharkiv
• Пов'язаний об'єкт: Пам’ятний знак на честь 2000-річчя Різдва Христового

#православний храм   

Автор публікації: Шевелєва Аліна Олексіївна

Храм було закладено в 1823 р. Його авторами були арх. С. Татищев, Є. Васильєв, А. Тон, Д. Калашников. На будівництво церкви університетом було виділено 12 тис. крб. 

25 квітня 1831 р. церкву було освячено на честь преподобного Антонія Великого, покровителя ченців і учнів, день пам'яті якого святкувався 17 січня і співпадав із днем урочистого відкриття Харківського університету. Храм прикрашали ікони роботи академіків живопису В. Боровиковського та О. Венеціанова.

Храм є найстарішою університетською православною церквою в Україні. До 1853 р. тут співав архієрейський хор, потім утворився хор зі студентів; з 1875 р. в церкві співав найкращий у Харкові хор Літинського, а з 1885 р. – хор Туроверова. З університетського хору в 1920 р. виник Державний український хор, якому пізніше було присвоєно ім’я М. Леонтовича.

У 1921 р. храм закрили, з 1924 р. у приміщенні церкви розмістився студентський клуб Харківського інституту народної освіти. Після Другої світової війни будівлю (без купола) було відновлено за проєктом арх. О. Окуліч-Казаріної. У 1964 р. її було переобладнано під кінотеатр «Піонер» (пізніше – «Юність»). 

Упродовж 1990–2000-х рр. тут діяв Український культурний центр, потім будівля тривалий час була занедбаною. У 2000 р. було відроджено Свято-Антоніївську релігійну громаду. З 2002 р. у холі Центральної наукової бібліотеки Харківського національного університету імені В. Н. Каразіна, що знаходиться поруч із будівлею церкви, було відновлено богослужіння. Згодом їх почали проводити в будівлі храму. 

2 березня 2022 р. будівля церкви постраждала внаслідок російського ракетного удару (було вибито шибки з рамами та пошкоджено церковне оздоблення).

• Тип об'єкта: Культова споруда
• Автор(и): Архітектори – С. Татищев, Є. Васильєв, А. Тон, Д. Калашников
• Дата утворення: 1831
• Вид об'єкта: Невизначено
• Категорія обліку: Не перебуває на обліку
• Стан об'єкта: Невизначено
• Бібліографія:
  • Куделко С. М. Свято-Антоніївська університетська церква // Харківщина: енциклопедичний словник. Харків, 2014.
  • Децик О. У Харкові від обстрілів постраждали Успенський собор і Свято-Антоніївський храм. URL: https://lb.ua/society/2022/03/03/507767_harkovi_vid_obstriliv_postrazhdali.html
  • Пономаренко І. Свято-Антоніївська церква // Харків, що манить. URL: https://moniacs.kh.ua/uk/svyato-antoniyivska-tserkva/
  • Свято-Антоніївська університетська церква. Харків, 2013.
  • У Харкові через обстріл постраждали ще два храми УПЦ. URL: https://news.church.ua/2022/03/03/u-xarkovi-cherez-obstril-postrazhdali-shhe-dva-xrami-upc/
  • Фото: https://commons.wikimedia.org/wiki/File:Університетська_церква._м.Харків.jpg; https://moniacs.kh.ua/uk/svyato-antoniyivska-tserkva/; https://www.eparchia.kharkov.ua/readnews/2851; з фондів Музею історії Харківського національного університету імені В.Н.Каразіна.

#університетська церква    #православний храм   

Автор публікації: Шевелєва Аліна Олексіївна

Харківська хоральна синагога – центральна синагога Харкова. Вона розрахована на 1000 осіб і претендує на статус найбільшої синагоги в Україні та другої за розмірами (після будапештської) в Європі.

Перший молитовний будинок на місці сучасної синагоги існував упродовж 1867–1910 рр. і розташовувався у придбаному на кошти банкірського дому А. та Л. Рубінштейнів приватному міському особняку, збудованому у стилі класицизм (архітектор – П. Ярославський). Інтенсивне використання приміщення вірянами призвело до необхідності збудувати нову та більшу будівлю. Сучасну будівлю синагоги було споруджено упродовж 1910-1913 рр. за проєктом архітектора Я. Гевірца, її зведенням керували архітектори В. Фельдман та М. Піскунов.

Культова споруда презентує мотиви східної архітектури та форми романського стилю. Висота її куполу складає 42 м, залу – 30 м, даху – 25 м, довжина бічного фасаду – 50 м, загальна площа понад 2 тис. м². Через необхідність дотримання архітекторами вимог Російської імперії щодо віддаленості синагоги на 100 саженів (213 м) від православного (Миколаївського) храму, будівля синагоги розташована у глибині земельної ділянки та віддалена від червоної лінії вулиці. Культова споруда відразу зайняла помітне місце у панорамі Харкова, що відкривається у східному напрямку, оскільки знаходиться на вершині крутого схилу, що веде до р. Харків.

У 1923 р. «на прохання єврейських трудящих» синагогу було зачинено, а в її приміщеннях розмістили «Єврейський робітничий клуб імені Третього Інтернаціоналу», що діяв до 1941 р. Упродовж 1941–1945 рр. у будівлі розміщувався дитячий кінотеатр. Після нетривалого поновлення діяльності єврейської громади Харкова (1945–1949 рр.) приміщення синагоги було передано Добровільному спортивному товариству «Спартак». 

У 1990 р. будівлю було передано єврейській громаді Харкова. Після пожежі 1998 р. будівлю було відреставровано (архітектор – В. Новгородов) та відкрито для богослужінь у 2003 р.
З початком повномасштабного російського військового вторгнення в Україну будівля синагоги неодноразово зазнавала пошкоджень, зумовлених дією вибухової хвилі, внаслідок ракетних атак на центральну частину Харкова. Значну частину вікон у приміщенні синагоги було вибито внаслідок обстрілів 10 березня 2022 р. та 6 жовтня 2023 р.

• Тип об'єкта: Культова споруда
• Автор(и): Архітектор – Я-М.Г.Гевірц, В.А.Фельдман, М.Ф.Піскунов
• Дата утворення: 1913
• Вид об'єкта: Пам’ятка містобудування та архітектури
• Категорія обліку: Пам’ятка місцевого значення
• Стан об'єкта: Невизначено
• Правове регулювання: Включено до Переліку пам`яток культурної спадщини місцевого значення Харківської області, занесених до Державного реєстру нерухомих пам’яток України (Наказ МКІП від 04.06.2020 р. № 1883). Охоронний номер: 7324-Ха
• Бібліографія:
  • Вовк О.І.  Хоральна синагога // Харківщина: енциклопедичний словник. Харків, 2014.
  • Ряполов В.М., Хесін В.О. Синагогальна архітектура міста Харкова: історія та мистецтвознавчий аналіз // Східний світ. 2020. № 4. С. 48-78.
  • Івченко А. Синагоги України // Світогляд. 2019. № 3 (77). С. 49-57.
  • Від ворожого обстрілу постраждала синагога у центрі Харкова. Релігійно-інформаційна служба України. URL: https://risu.ua/vid-vorozhogo-obstrilu-postrazhdala-sinagoga-v-centri-harkova_n126971
  • Від обстрілів постраждала синагога у Харкові. JewishNews. URL: https://jewishnews.com.ua/society/v%D1%96d-obstr%D1%96l%D1%96v-postrazhdala-sinagoga-v-xarkov%D1%96-posol-%D1%96zrailyu
  • Фото: Great (Choral) Synagogue in Kharkiv. Wikimedia Commons. URL: https://commons.wikimedia.org/wiki/Category:Great_(Choral)_Synagogue_in_Kharkiv; https://commons.wikimedia.org/wiki/Category:Interior_of_Choral_Synagogue_(Kharkiv)
  • Фото: Будівля синагоги в Харкові постраждала внаслідок нічного обстрілу. ОЄОУ | ОЕОУ | UJCU. URL: https://t.me/UJCUkraine/605

#синагога   

Автор публікації: Доценко Марія Ігорівна

Освячена на честь святого великомученика Дмитра Мироточивого Солунського. Свято-Дмитрівській дерев’яний храм вперше згадується в 1698 р. До 1764 р. церква занепала, її розібрали та збудували новий дерев’яний трьохбанний храм із дзвіницею з елементами української народної архітектури. За відомостями 1785 р. при Свято-Дмитрівському храмі існував цвинтар та діяла церковно-парафіяльна школа. 

У 1804 р. храм згорів. На його місці в 1805 р. заклали кам’яний храм за проєктом архітектора Є. Васильєва. Храм був споруджений у 1808 р. У 1841 р. до храму було прибудовано два приділи на честь Смоленської ікони Пресвятої Богородиці Одигітрії та преподобного Сергія Радонезького. 1842 р. було зведено дзвіницю. У 1888–1895 рр. архітектор М. Ловцов перебудував храм у псевдовізантійському стилі, використовуючи в багатому декорі давньоруські, готичні та візантійські елементи. Головна церква була розширена, бічні приділи перебудовані, що надало храму ошатного, святкового вигляду. Оздоблення храму було завершено в 1901 р.: купол і стіни були розписані альфреско, іконостаси і кіоти ікон позолочені.

Після жовтневого перевороту 1917 р. будівля була радикально перебудована. Церковну дзвіницю знесли, а розпис знищили. У 1929 р. споруда була переобладнана під клуб, а в 1935 р. перебудована у стилі конструктивізм. У 1942–1943 рр. у храмі було відновлено богослужіння, проте після визволення Харкова храм знов було закрито. Довгий час тут розміщувався кінотеатр «Спорт»: у вівтарі обладнали сцену, центральну частину перетворили на кінозал. 

У 1998 р. храм було повернено віруючім, він був кафедральним собором Харківсько-Полтавської єпархії Української автокефальної православної церкви. У храмі розпочалися ремонтно-реставраційні роботи, зокрема в 2011–2012 рр. було відновлено купол. Від 2020 р. храм належить Українській Греко-Католицькій Церкві.

• Тип об'єкта: Культова споруда
• Автор(и): Архітектор – Є.Васильєв
• Дата утворення: 1808
• Вид об'єкта: Невизначено
• Категорія обліку: Не перебуває на обліку
• Стан об'єкта: Невизначено
• Бібліографія:
  • Павлова О. Дмитрівська церква // Харківщина: енциклопедичний словник. Харків, 2014.
  • Підопригора О., Храбустовський А. Історія Свято-Дмитрівської церкви // Офіційний сайт Свято-Дмитрівської парафії. URL: https://sites.google.com/view/stdemetryparish/hram/istoria-hramu?authuser=0
  • Свято-Дмитрівська парафія УАПЦ(о) міста Харкова переходить до УГКЦ // Харківський екзархат УГКЦ. URL: https://web.archive.org/web/20211023192636/http://ugcc.kharkiv.ua/svyato-dmytrivska-parafiya-m-harkova-perehodyt-do-ugkts/
  • Фото: https://commons.wikimedia.org/wiki/Category:Saint_Demetrius_of_Thessaloniki_Church,_Kharkiv#; https://map.ugcc.ua/view/3506-svyato-dmytrivska-tserkva-m-harkiv; https://ugcc.kharkiv.ua/svyato-dmytrivska-parafiya-m-harkiv/; https://kharkov-future.com.ua/uk/eternal-harkivskyj-pravoslavnyj-hram

#православний храм    #греко-католицька церква    #кафедральний собор   

Автор публікації: Шевелєва Аліна Олексіївна

Ініціатором будівництва каплиці була вдова генерал-майора Х. Х. Роопа К. Рооп, яка 26 липня 1881 р. передала на зведення будівлі 1000 руб. сріблом з умовою спорудження під ним склепу для поховання її тіла. Будівництво каплиці на Харківському католицько-лютеранському кладовищі (тоді – вул. Німецька, нині – вул. Григорія Сковороди) тривало протягом 1883-1884 рр. Каплиця виконана у неготичному стилі за проєктом архітектора  Б. Г. Михаловського. Вона стала молитовним місцем відспівування покійників. 

У 1916 р. кам’яна каплиця з житловою будівлею та двома теплицями була передана на баланс рухомого та нерухомого майна євангелічно-лютеранської церкви Вознесіння в Харкові. До початку 1920-х рр. у приміщенні здійснювалися ритуальні обряди Німецької Євангелістично-Лютеранської церкви. У 1927 р. будівлю каплиці було експропрійовано радянською владою. Нині в приміщенні знаходиться Управління Другого міського кладовища. 

Упродовж 2018-2019 рр. Релігійна громада Святого Вознесіння Німецької Євангелістично-Лютеранської Церкви м. Харкова звернулася до суду з позовом про визнання за собою права власності на будівлю каплиці. Рішенням Господарського суду Харківської області позов було відхилено. 

• Тип об'єкта: Культова споруда
• Автор(и): Архітектор – Б.Г.Михаловський
• Дата утворення: 1884
• Вид об'єкта: Невизначено
• Категорія обліку: Не перебуває на обліку
• Стан об'єкта: Невизначено
• Бібліографія:
  • Павлова О. Г. Лютерансько-католицька каплиця // Харківщина: енциклопедичний словник. Харків, 2014.
  • Рішення від 16. 10. 2018 р. по справі № 922/1669/18 Господарського суду Харківської області. URL: https://zakononline.com.ua/court-decisions/show/77472380
  • Ухвала КГС ВП від 14.03.2019 року у справі №922/1669/18 Господарського суду Харківської області. URL: https://protocol.ua/ua/postanova_kgs_vp_vid_05_06_2019_roku_u_spravi_922_1669_18/#google_vignette
  • Фото: https://upload.wikimedia.org/wikipedia/commons/7/73/Lutheran_chapel_on_Second_City_Cemetery%2C_Kharkiv.jpg

#лютеранська каплиця    #католицька каплиця   

Автор публікації: Доценко Марія Ігорівна

Мусульманське населення проживало на території Харкова ще з XVIII ст. У 1866 р. у місті мешкало 38 татар, а за наступні 30 років їхня кількість зросла у 20 разів (особливо різке зростання спостерігалося протягом 1877–1879 рр., коли після російсько-турецької війни в Харкові розквартирувалася татарсько-башкирська кіннота).

Мусульманська громада (сунітська) була зареєстврована в Харкові до початку ХХ ст. На рубежі ХІХ–ХХ ст. Харківське магометанське товариство орендувало будинок на вул. Коцарській для проведення богослужінь. Згодом розпочалося зведення спеціального місця для богослужінь. Дозвіл на зведення мечеті Харківська міська дума надала у квітні 1906 р., а до кінця року проєкт невідомого архітектора було вже завершено.

Після більшовицького збройного перевороту 1917 р. мечеть було націоналізовано, проте у 1922 р. виконком Харківської ради робітничих та селянських депутатів уклав із мусульманською громадою договір про прийняття приміщень мусульманського комплексу в безоплатне та безстрокове користування релігійною громадою. У цих будівлях розміщувалася мечеть із прибудовами, школа для вивчення Корану, житлові приміщення для вчителів та ін. 

У 1930 р. мечеть та ще одну будівлю мусульманського комплексу було знесено, офіційною причиною назвали необхідність розширення р. Лопань та облаштування її набережної. Три будівлі, що збереглися, було передано під житлові приміщення. Повернення будівель мусульманській громаді розпочалося у 1992 р. і остаточно завершилося в 2000 р. У 1998 р. розпочалося будівництво нової мечеті поряд із місцем розташування колишньої культової споруди. 2 вересня 2000 р., у день 95-річного ювілею від заснування мусульманського культового комплексу, на вже споруджений фундамент нового храму поклали кілька цеглин зі старої, зруйнованої мечеті. У 2006 р. на мінарет та купол храму було встановлено півмісяці – символи ісламу.

• Тип об'єкта: Культова споруда
• Дата утворення: 2006
• Вид об'єкта: Невизначено
• Категорія обліку: Не перебуває на обліку
• Стан об'єкта: Невизначено
• Бібліографія:
  • Вовк О.І. Соборна мечеть у Харкові // Харківщина: енциклопедичний словник. Харків, 2014.
  • Харківська соборна мечеть «Фатіма» // Іслам в Україні. URL: https://islam.in.ua/ua/image/harkivska-soborna-mechet-fatima 
  • Фото: https://uk.wikipedia.org/wiki/Харківська_соборна_мечеть; https://commons.wikimedia.org/wiki/Category:Kharkiv_Mosque

#соборна мечеть   

Автор публікації: Шевелєва Аліна Олексіївна

Ініціатором встановлення пам’ятника на честь архітектора та педагога Олексія Миколайовича Бекетова (1862–1941 рр.), який значну частину свого життя працював у Харкові та значною мірою сформував архітектурне обличчя міста, виступили викладачі та студенти Харківського національного університету будівництва та архітектури. У 2004 р. вони звернулися з відповідним проханням до Харківського міського голови В.А.Шумілкіна. Постанову про спорудження скульптурної композиції  було ухвалено виконавчим комітетом Харківської міської ради 4 квітня 2007 р. на основі рішень Містобудівної ради Департаменту містобудування та архітектури. Пам’ятник було споруджено на добровільні пожертвування харків’ян і за підтримки Міжнародного благодійного фонду охорони здоров’я імені І.І.Мечникова.

Урочисте відкриття монумента, встановленого біля парадного входу до головного корпусу Харківського національного університету будівництва та архітектури (з 2023 р. – корпус Навчально-наукового інституту будівництва та цивільної інженерії Харківського національного університету імені О.М.Бекетова), відбулося 22 серпня 2007 р. Спочатку планувалося розташувати пам’ятник біля входу до станції метро «Архітектора Бекетова», де мав бути влаштований майдан архітекторів. Проте міська влада пішла на зустріч колективу Харківського національного університету будівництва та архітектури та погодилася на спорудження пам'ятника біля університету. Водночас деякі представники міськради та громадськості були проти такого рішення, зокрема архітектор В.С.Васильєв наголошував, що О.М.Бекетов не має відношення до будівлі університету будівництва та архітектури, а тому пам'ятник архітектору має бути споруджений в іншому місці. 

Скульптуру встановлено на масивному гранітному постаменті, який спускається в своїй нижній частині двома сходинками на тротуар. В основу композиційного рішення покладено відоме сімейне фото, де зрілий майстер сидить у кріслі. Архітектор зображений як вчений і мислитель. Зосереджений погляд спрямований вдаль, здається, що він вочевидь бачить свій новий витвір. Рисунок правої руки підкреслює стан задумливості. Лівою рукою архітектор демонструє свій проєкт фасаду будівлі Харківського медичного товариства. Литі частини пам’ятника вирізняються витонченістю з прихильністю скульптора до мініатюрних деталей та мерехливої пластики. Постамент з невеликим стилобатом відзначається аскетичною простотою силуету, що за принципом контрасту підкреслює досконалість образотворчої частини. Праворуч від бронзової фігури О.М.Бекетова розташовується необроблена кам'яна брила, з якої видно обтесаний архітектурний елемент у вигляді верхівки античної колони. Завдяки високому стовпу з емблемою архітектури пам’ятник отримав вертикальну домінанту і вдало вписався у вузький парадний двір.

• Тип об'єкта: Пам’ятник | Пам’ятний знак | Міська скульптура
• Автор(и): Скульптор – С.А.Гурбанов. Архітектор – Ю.М.Шкодовський
• Дата утворення: 2007
• Вид об'єкта: Невизначено
• Категорія обліку: Не перебуває на обліку
• Стан об'єкта: Невизначено
• Розміри: Висота пам'ятника - приблизно 3,5 м
• Бібліографія:
  • Павлова О. Г. Пам’ятник О. М. Бекетову в. м. Харкові // Харківщина: енциклопедичний словник. Харків, 2014.
  • Путятін В. Д. Пам’ятники О. М. Бекетову як досягнення Харківської школи скульптури // Актуальні питання мистецтвознавства: виклики ХХІ ст.: Матеріали Міжнародної науково-практичної конференції (м. Харків, 13 жовтня 2016 р.). Харків: Харківська державна академія дизайну і мистецтв, 2016. С. 122-126.
  • Олексій Миколайович Бекетов: життя і творчість (1862-1941 рр.): до 160-річчя від дня народження та до 100-річчя від дня заснування університету: біобібліографічний покажчик / Н. Б. Давидова, В. О. Статкус, О. М. Штангей та ін..; під ред. В. М. Бабаєва. Харків: ХНУМГ імені О. М. Бекетова, 2023. С. 200-201.
  • Ридный А.Н., Зборовец И.В. Памятник харьковскому архитектору А.Н.Бекетову // Вісник Харківської державної академії дизайну і мистецва. Сер. Мистецтвознавство. Архітектура. 2008. № 2. С. 90–95.
  • Харьковский градсовет принял решение вынести на повторное рассмотрение проект установки памятника архитектору А.Бекетову // Status quo. 28 октября 2006.
  • Фото: Пам'ятник Олексію Бекетову (Харків). Вікіпедія. URL: https://uk.wikipedia.org/wiki/Пам%27ятник_Олексію_Бекетову_(Харків); https://ru.wikipedia.org/wiki/Памятник_Бекетову_(Харьков)

#Бекетов    #архітектор   

Автор публікації: Доценко Марія Ігорівна

Ідея створення пам’ятника вченому-енциклопедисту й ініціатору заснування Харківського університету Василю Назаровичу Каразіну (1773–1842) вперше була висловлена 17 січня 1865 р., під час урочистого обіду, організованого ректором В.А.Кочетовим з нагоди 60-річчя заснування університету, проте не отримала організаційної підтримки.  Вдруге пропозиція була висунута українським письменником Г.П.Данилевським у 1872 р. у зв’язку зі століттям із дня народження просвітителя. Для координації зусиль було засновано Комітет зі спорудження пам’ятника, до складу якого увійшли представники університетської спільноти, онук В.Н.Каразіна, письменник і художник М.М.Каразін, його родич, поміщик Богодухівського повіту І.І.Каразін, представники губернської земської управи.

До 1903 р. Комітет для спорудження пам’ятника В.Н.Каразіну зібрав понад 20 тис. руб. і затвердив проєкт монументу, запропонований скульптором І.І.Андреолетті й архітектором О.М.Бекетовим.  При створенні статуї було враховано пропозиції Д.І.Багалія щодо зображення промовця з піднятою правицею під час виступу на Харківському Дворянському зібранні 1 вересня 1802 р. Проєкт пам’ятника було затверджено комісією скульпторів Петербурзької Академії мистецтв 28 серпня 1904 р. Того ж року бронзовий монумент було відлито на петербурзькій фабриці «А. Норан» і привезено до Харкова. 

Урочисте відкриття пам’ятника, встановленого у центрі Університетського саду, на невисокому круглому пагорбі біля входу з вул. Сумської, планувалося на 16 січня 1905 р. і мало бути приурочене сторіччю до дня заснування університету. Втім, через розгортання революції 1905-1907 рр. воно було відтерміновано і відбулося 20 червня 1907 р. Відкриття монумента супроводжувалося урочистою церемонією, участь у якій взяли харківський віце-губернатор В.М.Крейтон, попечитель Харківського навчального округу С.О.Раєвський, градоначальник О.К.Погорілко, ректор університету Д.І.Багалій, представники місцевої громадськості. Пам’ятник В.Н.Каразіну став першим повномасштабним монументом Харкова, першим пам’ятником видатній події Слобожанщини та науковцю Харківщини. 

У 1933 р., у зв’язку зі спорудженням пам’ятника Т.Г.Шевченку, монумент В.Н.Каразіну було перенесено на вул. Вільної Академії (нині Університетська) і встановлено біля колишньої церкви святого Антонія перед входом до першого приміщення університету. Таке розміщення було оптимальним з точки зору автентичності, але дозволяло оглянути художню споруду лише з двох сторін. У 1958 р., у зв’язку з переїздом Харківського університету у приміщення колишнього Будинку проєктів на площі ім. Дзержинського (нині майдан Свободи), монумент було встановлено на каштановій алеї в саду імені Шевченка, зі східного боку висотної споруди. З художньої точки зору він добре проглядався з лівого і правого боків, у перспективі алей ясно була видна права рука В.Н.Каразіна. Втім, науковці університету були незадоволені встановленням пам’ятника далеко від входу, на східній стороні головного корпусу університету.

З нагоди підготовки до святкування 200-річчя університету, у 2003 р. Містобудівна рада Харківського міськвиконкому за клопотанням Вченої ради університету ухвалила рішення про перенесення пам’ятника до входу у головний корпус. Проєкт архітектурної прив’язки було розроблено арх. В.Є.Новгородовим та В.А.Прилуцьким. Відреставрований пам’ятник 6 серпня 2004 р. було встановлено у своєрідному курдонері перед головним корпусом з правого боку від входу на тлі високої ялини.

Загальна висота пам’ятника становить 7,2 м. Фігура В.Н.Каразіна представлена у повний зріст. Тулуб злегка поданий уперед, жестом правої руки просвітитель звертається до слухачів, а лівою рукою спирається на тумбу в вигляді фрагменту колони іонійського ордеру та підтримує проєкт «Визначення про Харківський університет». Огляд пам’ятника розрахований на круговий обхід. З лівого боку краще видно крок громадського діяча до слухачів, нахил постаті та емоційний жест руки назустріч громадськості. З правого боку відчувається впевненість фундатора університету. Майстерне поєднання в єдину овальну композицію вертикалі постаті та півколони надає пам’ятнику більшої сталості. Архітектурна частина монумента представлена двосходинковим стилобатом і вертикальним постаментом. Масивний, багатопрофільний п’єдестал у середній частині має потовщення, що переходить до широкого, прямокутного в перерізі об’єму. На трьох гранях п’єдесталу розміщені написи: на фронтальній – короткі відомості про В.Н.Каразіна, на бічних – фрагменти висловлення вченого про розвиток освіти на українських землях. На тильній грані закріплений рельєф у вигляді картуша, відлитий із бронзи, із зображенням панорами с. Кручик – батьківщини засновника університету.

• Тип об'єкта: Пам’ятник | Пам’ятний знак | Міська скульптура
• Автор(и): Скульптор – І.І.Андреолетті. Архітектор – О.М.Бекетов
• Дата утворення: 1907
• Вид об'єкта: Пам’ятка монументального мистецтва
• Категорія обліку: Пам’ятка національного значення
• Стан об'єкта: Невизначено
• Розміри: Висота пам'ятника – 7,2 м
• Правове регулювання: Включено до Переліку пам'яток культурної спадщини національного значення Харківської області, занесених до Державного реєстру нерухомих пам’яток України (Постанова Кабінету Міністрів України від 03.09.2009 р. № 928). Охоронний номер 200011-Н
• Бібліографія:
  • Куделко С.М. Пам’ятник В.Н.Каразіну в м.Харкові // Харківщина: енциклопедичний словник. Харків, 2014.
  • Путятін В.Д. Пам’ятник В.Н.Каразіну // Пам’ятки монументального мистецтва Слобожанщини: Збірка науково-популярних статей до 70-річчя від дня народження. Під ред. І.А. Шудрик. Харків, 2011. С. 19-23.
  • Пам’ятник В.Н.Каразіну. Харківський національний університет імені В.Н.Каразіна. URL:
    https://old.karazin.ua/ua/general/our_university/karazin/monument
  • Пам’ятка монументального мистецтва національного значення – пам’ятник В.Н.Каразіну. Харківський науково-методичний центр охорони культурної спадщини. URL: http://www.spadschina.kh.ua/памятка-монументального-мистецтва-національного-значення-памятник-в.-н.-каразіну.html
  • Фото: Пам’ятник Василю Назаровичу Каразіну (Харків). Вікіпедія. URL: 
    https://uk.wikipedia.org/wiki/Пам%27ятник_Василю_Каразіну
  • Фото: Karazin Monument in Kharkiv. Wikimedia Commons. URL: https://commons.wikimedia.org/wiki/Category:Karazin_Monument_in_Kharkiv
  • Фото: Паспорт об'єкта культурної спадщини "Пам'ятник вченому, винахідникові і громадському діячеві В.Н.Каразіну". Пам'ятки культурної спадщини Харківщини. URL: http://www.pamiatky.kh.ua/
  • Фото: Фотоархів Музею історії Харківського національного університету імені В.Н.Каразіна.
• Пов'язаний об'єкт: Комплекс будівель Харківського університету: будинок губернатора, в якому було відкрито університет

#Каразін    #Харківський університет   

Автор публікації: Доценко Марія Ігорівна

Пам’ятник ученому-офтальмологу, засновнику першої в Україні самостійної очної клініки та першого відділення опікунства, школи для сліпих дітей професору Леонарду Леопольдовичу Гіршману (1839–1921) встановлено у дворі Міської клінічної лікарні №14, що носить його ім’я. 

Урочисте відкриття монумента відбулося 15 жовтня 2009 р. за участі правнучки лікаря – В.Комас-Гіршман – і головного офтальмолога Міністерства охорони здоров’я України С.О.Рикова. Спорудження пам'ятника було приурочене до 170-річчя від дня народження Л.Л.Гіршмана та 100-річчя заснування Міської клінічної лікарні №14 імені проф. Л.Л.Гіршмана.

Монумент споруджено на добровільні пожертвування харків’ян і за підтримки Департаменту охорони здоров’я Харківської міської ради. Основна ідея скульптурної композиції – передати турботливість та відкритість Л.Л.Гіршмана, його самовіддане служіння людям. Постать лікаря представлено у повний зріст, а поруч із ним сидячою на стільці зображено сліпу дівчинку – юну пацієнтку лікаря. Фігури виконані зі збільшенням у 1,5 рази відносно натуральних розмірів. На фронтальному боці постаменту розміщено інформаційний напис. 

• Тип об'єкта: Пам’ятник | Пам’ятний знак | Міська скульптура
• Автор(и): Скульптор – О.М.Демченко. Архітектор – В.І.Лівшиць
• Дата утворення: 2009
• Вид об'єкта: Невизначено
• Категорія обліку: Не перебуває на обліку
• Стан об'єкта: Невизначено
• Розміри: Висота пам'ятника – 2,3 м. Висота п'єдесталу – 1,4 м
• Бібліографія:
  • Павлова О.Г. Пам’ятник Л.Л.Гіршману в Харкові // Харківщина: енциклопедичний словник. Харків, 2014.
  • Гончарова О.С. Увіковічення пам’яті про представників науково-освітянської еліти у монументальній скульптурі Харкова // Науково-освітянська еліта та формування інтелектуального потенціалу української нації: Матеріали наукової конференції, присвяченої 95-ій річниці з дня народження доктора історичних наук, професора В.Я.Білоцерківського (м. Харків, 29 березня 2023 р.). Харків, 2023. С. 40-51.
  • Примак А.Ф. Хроніка: події з пам’яткознавства й музеєзнавства // Праці Центру пам’яткознавства. 2010. №17. С. 279-286.
  • В Харькове увековечили память профессора Гиршмана. Вечерний Харьков. URL: https://vecherniy.kharkov.ua/news/33848/
  • Шестьдесят лет врачебной практики и около миллиона пациентов. В Харькове появился памятник легендарному офтальмологу Леонарду Гиршману. Медиа группа "Объектив", Харьков. URL: http://archive.objectiv.tv/151009/32511.html
  • Фото: Пам’ятник Леонарду Гіршману в Харкові. Wikimedia Commons. URL: https://upload.wikimedia.org/wikipedia/uk/5/51/Пам%27ятник_Гіршману_%28м._Харків%29.jpg
• Пов'язаний об'єкт: Міська клінічна лікарня № 14 ім. проф. Л.Л. Гіршмана (ОК)

#Гіршман    #медицина   

Автор публікації: Доценко Марія Ігорівна